Синтез зброї й синтез пісні дає непоборну силу!

Ні дня без Героя Незалежної України 18.08.2022 Версія для друку

«Ми, українці, вже з самої колиски стаємо націоналістами, якщо матері співають нам українські колискові. Тому нас перевиховують у концтаборах. Українець перестає бути націоналістом аж тоді, коли зневажає свою мову, пісню, свої національні традиції, любить усе, крім свого рідного», – казав Івасюк. Сьогодні особливо актуально пригадати віхи життя музиканта, якого вбила радянська влада, ненавидячи його талант, його відвагу бути українцем, попри все.

Уже із першої години з’яви Володі (04.03.1949) на землі люди заподіяли йому зло: через недогляд новонародженому закапали очі двадцяти-, а не двопроцентним розчином ляпіса — аргентум нітрікум по-медичному. І якби не вчасна допомога професора Чернівецького медичного інституту (мабуть, саме тому батьки переконали сина йти після десятирічки вчитися в цьому ВНЗ) Бориса Леонідовича Радзиховського, а також не захисний рефлекс, дарований природою (нерозумне дитя інстинктивно закрило повіки, тож ляпіс не обпік очних яблук), міг би стати Володя «сліпим музикантом» чи українським Бетховеном.

Цей випадок з ляпісом — то Божий знак, провісник майбутнього зла, завданого за життя юнака людьми. Одні не сприймали його творчість, другі заздрили його славі, третіх сердила його незалежність у судженнях та поведінці, а багатьох його сучасників просто обурював той глибокий національний дух, притаманний його пісням, дух, котрий пробуджував українство від заколисуючих дифірамбів офіціозної пропаганди, що уславляла штучну спільність — «радянський народ». І всі ці недоброзичливці, як могли, шкодили таланту. Урешті-решт досягнули мети: композитора передчасно не стало.

Рік 1964-й. В Україні народжується, певне, найперший вокально-інструментальний ансамбль. І не у великому місті, а в містечку Кіцмані на Буковині. Звідси й назва — «Буковинка». Організував цей вокально-інструментальний ансамбль, звичайно ж він, Володя Івасюк — учень дев’ятого класу. А співали в ньому Л. Шкуркіна, Л. Сазонова, М. Калинчук, музичний супровід належав піаністці Г. Івасюк (старша сестра Володі), баяністові Є. Синьку, кларнетистові С. Клевчуку та скрипалю й гітаристу В. Івасюку.

Володимир працює. Уперто й наполегливо. Вступивши, мабуть, на бажання батьків до Чернівецького медичного інституту. Як потім будуть казати : «Він був медиком, вступив до аспірантури. Отже, людина, яка б мала лікувати тіло, на справді, вилікувала душу всього народу».

Однак найщасливішим днем у творчій біографії В. Івасюка чернівецького періоду був, безперечно, день 13 вересня 1970 року, коли з Театрального майдану міста обласне телебачення транслювало на всю Україну концерт, у якому прозвучали і його «Червона рута» та «Водограй». Пісні звучали у виконанні молодої вчительки музики Лялі Кузнецової та автора, акомпанував дуету ансамбль «Карпати» Валерія Громцева. Асистували ж таланту головний режисер Чернівецької телестудії Василь Селезінка та звукооператор Василь Стріхович. Передача зібрала на майдані тисячний натовп, на площі та сусідніх вулицях припинився автомобільний рух.

Одразу ж пісні молодого композитора стали відкриттям, сенсацією, явищем. Тож не випадковим був їхній успіх і в Москві — туди привезли їх самобутні співаки Василь Зінкевич та Назарій Яремчук, виховані талановитим музикою Левком Дутківським у містечку Вижниця на Буковині в оригінальному вокально-інструментальному ансамблі «Смерічка».

Навесні 1972 року починається новий період у житті Володі: він переїжджає до Львова, де стає студентом підготовчого курсу композиторського факультету Львівської консерваторії та переводиться на IV курс Львівського медичного інституту. Саме зі співпраці з поетом Ростиславом Братунем у творчості Івасюка починається пошук нових засобів, глибше осмислення тексту. Ростислав Братунь — новатор поетичної форми. І це добре відчув, осмислив і втілив у найкращих пісенних проявах Володимир Івасюк. Незважаючи на помітну різницю у віці (понад 20 років), вони відчули спорідненість душ. Виник творчий альянс. Три десятки віршів стали піснями. Створювалося мережане диво “Зимової казки”, пристрасть “Літа пізніх жоржин”… Відомий метр від поезії довірив свої творіння майже хлопчикові, який створив музику, гідну його поезій. Поетична ритміка Братуня давала композиторові простір для осмислення сказаного поетом, для висловлення свого власного “я”. Тандем Братунь-Івасюк народжує самобутні пісні, які стали національною класикою.

Знаменитий український композитор, поет, творець української поп-музики Володимир Івасюк був убитий 43 рокт тому. Йому було 30. Артист був відомий на весь Радянський Союз: його "Червона рута" була визнана найкращою піснею 1971 року.

За своє недовге життя Івасюк написав 107 пісень, серед яких немає жодної російською мовою. А коли в 1979 році влада СРСР запропонувала йому написати музику на хвалебні вірші до 325-річчя Переяславської угоди (яку в Союзі подавали як возз'єднання з Росією), він відповів відмовою. І того ж року загинув.

24 квітня 1979 року Володимира Івасюк зник. Того дня він прийшов до консерваторії на заняття і пообіцяв батькам бути о першій годині дня, але додому більше не повернувся.

18 травня тіло Івасюка було знайдено повішеним у Брюховецькому лісі під Львовом. Влада тоді назвала в якості офіційної версії самогубство. Але в це досі ніхто не вірить.