Права людини

Реєстраційна служба 07.12.2018 Версія для друку

Права людини – це основні права і свободи, які надаються усім людям, незалежно від національності, статі, національного чи етнічного походження, раси, релігії, мови або іншого статусу.

Права людини включають в себе цивільні та політичні права, такі як право на життя, свободу, а також на свободу вираження думок; соціальні, культурні та економічні права, включаючи право участі в культурних заходах, право на харчування та право на отримання освіти. Права людини залишаються під захистом міжнародного та національного права та договорів.

Загальна декларація прав людини (ЗДПЛ) є основою міжнародної системи захисту прав людини, була прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй 10 грудня 1948 року. Ця дата відзначається щорічно як Міжнародний день прав людини.

30 статей ЗДПЛ встановлюють цивільні, політичні, економічні, соціальні і культурні права всіх людей. Це бачення людської гідності, що виходить за межі політичних кордонів і повноважень, зобов’язуючи уряди відстоювати фундаментальні права кожної людини.

Права людини, визначені декларацією:

- право на життя, на свободу і на особисту недоторканність (ст.3);

- право на визнання правосуб'єктності (ст.6);

- право на рівний захист своїх прав законом (ст.7);

- право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави (ст.13);

- право на громадянство (ст.15);

- право на шлюб та сім’ю (ст.16);

- право власності (ст.17);

- право на свободу думки, совісті і релігії (ст.18);

- право на свободу переконань і на вільне їх виявлення (ст.19);

- право на свободу мирних зборів і асоціацій (ст.20);

- виборче право (обирати і бути обраним), вільний доступ до державної служби, демократія (ст.21);

- право на соціальне забезпечення (ст.22);

- право на працю (ст.23);

- право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку (ст.24);

- право на достатній життєвий рівень та рівність дітей народжених у шлюбі або поза шлюбом (ст.25);

- право на освіту (ст.26);

- авторське право (ст.27);

- право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені (ст.28).

Декларація забороняє:

- рабство і работоргівлю в усіх їх видах (ст.4).

- тортури, жорстоке, нелюдське, або таке, що принижує гідність, поводження і покарання (ст.5).

- безпідставний арешт, затримання або вигнання (ст.9).

- безпідставне втручання в особисте і сімейне життя, безпідставне посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції, на честь і репутацію. (ст.12).

Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Роль України у становленні інституту прав людини в сучасному міжнародному праві

На Першій сесії Генеральної Асамблеї ООН Україна разом із 17 країнами була обрана членом Економічної і соціальної ради ООН, у 1947р. стала членом Економічної комісії для Європи, у 1948–1949рр. і у 1984–1985рр. обиралася тимчасовим членом Ради Безпеки ООН. Чимало пропозицій України (УРСР) на міжнародних форумах були схвально сприйняті і реалізовані. Саме з ініціативи української делегації в 1948р. на конференції в Сан-Франциско комітет, який очолював глава делегації України Д. Мануїльський, сформулював преамбулу, цілі і принципи Статуту ООН. На його пропозицію до Статуту ООН було включено ряд важливих положень про загальну повагу прав і основних свобод людини.

Так, конкретні пропозиції української сторони були враховані і знайшли відображення у Загальній декларації прав людини, Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародній конвенції про припинення злочину апартеїду та покарання за нього та ін. До того доклали багато зусиль всесвітньо відомі наші співвітчизники-юристи В.Корецький (академік АН УРСР, засновник та впродовж багатьох років директор Інституту держави і права АН УРСР, основоположник української школи міжнародного права, член Міжнародного суду ООН, представник СРСР у Комісії ООН з прав людини у 1947–1949рр.) і П.Недбайло (професор, завідувач кафедри теорії держави і права Київського університету ім. Т.Г.Шевченка, який у 1958–1968рр. був постійним представником УРСР у Комісії ООН з прав людини і якому в 1968р. було присуджено премію ООН за видатний особистий внесок у справу захисту прав і свобод людини).

Становлення прав людини в Незалежній Україні

Проголошення 24 серпня 1991р. незалежності України відкрило нову сторінку історії нашої держави та її народу, дало змогу розширити права та свободи громадян, наповнити їх новим змістом і значенням.

Прийняття 9 листопада 1995р. України в члени Ради Європи суттєво вплинуло на подальший розвиток прав і свобод людини і громадянина. Україна приєдналась до великої кількості багатосторонніх європейських конвенцій у галузі прав і свобод людини і взяла на себе конкретні зобов’язання щодо імплементації їх норм у національне законодавство. Крім цього членство у Раді Європи стимулювало процес підготовки і прийняття Конституції – основного закону нової демократичної держави.

Конституція України 1996р. є певною мірою взірцем сучасного конституціоналізму з питань прав і свобод людини і громадянина. Вона визначила якісно новий, сучасний статус людини і громадянина в Україні.

Людина, її життя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані в Конституції (ст.3) найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини і громадянина є змістом і спрямованістю діяльності держави. Держава згідно з Конституцією відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Виходячи з цієї концепції, в чинній Конституції України правам, свободам і обов’язкам людини і громадянина присвячено спеціальний розділ ІІ. Цей розділ є одним з найважливіших в Конституції і містить близько третини її статей.

Конституція України імплементувала всі основні положення міжнародно-правових актів з прав людини і насамперед Загальної декларації прав людини, міжнародного пакту про громадянські і політичні права та міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, які є одним з найбільших досягнень людства XX ст.у правовій сфері.

Додатковою гарантією захисту прав і свобод людини є також міжнародні механізми захисту прав людини, до яких долучилася Україна. Важливим кроком у цьому напрямі стала ратифікація 17 липня 1997р. Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. Відтепер громадяни України отримали можливість звертатися щодо захисту своїх порушених прав до Європейського суду з прав людини. До того ж, приєднавшись у 1990р. до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., Україна також визнала і компетенцію Комітету ООН з прав людини щодо розгляду індивідуальних скарг громадян України на порушення їх прав та свобод, гарантованих цим пактом.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом.

Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Читайте також