Застосування на підприємстві, установі, організації підсумованого обліку робочого часу

Соцзахист 19.01.2017 Версія для друку

Згідно зі ст.61 Кодексу Законів про працю України (далі – КЗпП) на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також на окремих виробництвах, у цехах, на дільницях, у відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержано встановленої для такої категорії працівників щоденної або щотижневої тривалості робочого часу, допускається за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації запровадження робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (ст.50, 51 КЗпП).

За підсумованого обліку робочого часу робота працівників регулюється графіками роботи (змінності), які розробляються роботодавцем і погоджуються з виборним органом первинної профспілкової організації, а в разі його відсутності можуть бути передбачені в колективному договорі.

Міністерством праці та соціальної політики України розроблено і наказом від 19.04.2006 №138 затверджено Методичні рекомендації щодо застосування підсумованого обліку робочого часу.

За підсумованого обліку робочого часу графіки роботи (змінності) мають розроблятися таким чином, щоб тривалість перерви в роботі між змінами (включаючи перерву на обід) була не меншою від подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (ч.1 ст.59 КЗпП), тривалість щотижневого безперервного відпочинку має бути не менш ніж 42 години (ст.70 КЗпП ). Призначати працівника на роботу впродовж двох змін поспіль забороняється (ч.2 ст.59 КЗпП).

Обліковий період встановлюється в колективному договорі підприємства і може вимірюватися місяцем, кварталом, півріччям або роком. Щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, встановлена графіком, може коливатися протягом облікового періоду, але загальна сума годин роботи за обліковий період має дорівнювати нормі робочого часу в обліковому періоді.

Час, відпрацьований понад нормальну тривалість робочого часу, визначається як різниця між фактично відпрацьованим часом роботи згідно табелю обліку робочого часу та нормою тривалості робочого часу за обліковий період. Час, відпрацьований понад норму тривалості робочого часу за обліковий період, вважають надурочним (оплачують згідно зі ст.106 КЗпП). Оплата за всі години надурочної роботи провадиться в кінці облікового періоду.

Робота понад норму робочого часу, передбаченого графіком в окремі дні, тижні, місяці облікового періоду, при збереженні норми робочого часу за обліковий період, не є надурочною роботою.

У разі підсумованого обліку робочого часу робота у святкові та неробочі дні (ст.73 КЗпП) за графіком включається в норму робочого часу за обліковий період, установлену на підприємстві. Години роботи, що перевищують цю норму, вважаються надурочними і оплачується в подвійному розмірі. У разі, коли за характером виробництва неможливе додержання законодавчої норми робочого часу в установленому обліковому періоді і неминуча необхідність надурочного робочого часу, графіки роботи (змінності) повинні розроблятися з таким розрахунком, щоб норма надурочного часу не перевищувала 120 годин на рік (ст.65 КЗпП).

При підсумованому обліку робочого часу змінна робота, як правило, триває в нічний час. Тому на такі роботи відповідно до частини першої ст.55 КЗпП забороняється залучати:

- вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП);

- осіб, молодших вісімнадцяти років (ст. 192 КЗпП);

- інші категорії працівників, передбачені законодавством.

Робота інвалідів у нічний час, в тому числі і при цілодобовій змінній роботі, можлива лише за їх згодою і за умови, що не суперечить медичним рекомендаціям (ст.55, 63 та 172 КЗпП).

Читайте також