Садчук Денис Сергійович

10.05.1993 – 21.05.2023

Садчук Денис Сергійович, солдат, навідник 1-го танкового взводу 2-ої танкової роти танкового батальйону в/ч А1008 (14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого)

Народився Денис у Доманівському районі, його дитинство пройшло в місті Біляївка Одеської області. Ще змалку хлопець захоплювався автомобілями, опанував керування ними, розбирав до гвинтика. Добре навчався в школі, тож самостійно зміг вступили до Одеської Національної Академії харчових технологій. Але пізніше зрозумів, що до цієї професії не лежить душа. Випробував себе у різних сферах, поки не повернувся до праці із технікою. Жив у Миколаєві, де познайомився із своєю дружиною, южноукраїнкою Катериною. Денис декілька років працював адміністратором автомийки, виховував разом із коханою жінкою донечку Марійку. Коли почалася війна, відвіз сім’ю в Южноукраїнськ, а сам повернувся в обласний центр, вступив до лав самооборони міста, яка допомагала тероборонівцям. 17 травня 2022 року отримав повістку. Згодою відповів на пропозицію стати військовим, пройшов навчання й опинився у Харківській області у складі танкового взводу. Він швидко завоював авторитет серед товаришів, був врівноваженим, надійним. На його рахунку багато успішних бойових операцій. 10 березня 2023 року отримав почесний нагрудний знак «Золотий Хрест» від головнокомандувача Збройних Сил України Генерала Валерія Залужного.

Брат Дениса, Володимир, один з кіборгів Донецького аеропорту, розповів, що Денис за рік війни дуже змінився. Почав по-іншому дивитися на світ, став більше цінувати життя, сім’ю, якій приділяв максимум уваги, особливо маленькій донечці, якій вже виповнилося чотири роки. Проте його зацікавила кар’єра військового, думав навіть підписати контракт. Та ворожий снаряд, що під час бойових дій влучив в танк Дениса, перекреслив плани. Двоє в екіпажі загинули, третій - «трьохсотий»… Це сталося в районі населеного пункту Масютівка Харківської області.

Побратим Дениса, Роман з позивним «Татарин», розповів, що майже рік вони служили разом, здружилися сім’ями. «Він був доброю людиною, надійним, вірним товаришем, який ніколи не підводив. Ми завжди були в одному екіпажі, але так вийшло, що в тому, останньому для Дениса бою, мене не було поруч. Це тяжка втрата для нас, побратимів. Для мене було честю із ним воювати».

За словами Володимира Садчука, які він написав у соцмережах, його брат - «справжній ГЕРОЙ, а як відомо, герої не вмирають - їх переводять в інший підрозділ, небесний, де вони і надалі продовжують оберігати і захищати своїх близьких. Так і ти, братику, відтепер будеш захищати свою донечку, дружину і всіх нас. Спочивай з миром, і нехай того, хто випустив той ворожий снаряд, покарає доля».

За проханням Катерини, дружини воїна, Денис Сергійович Садчук похований саме в Южноукраїнську, на Алеї Слави міського кладовища.

Рішенням Южноукраїнської міської ради від 30.01.2024 №1571 присвоєно звання «Почесний громадянин Южноукраїнської міської територіальної громади» посмертно.