Поховання Давида Ігоровича Стоянова

Пам'ятаємо 21.11.2023 Версія для друку

Южноукраїнська громада сьогодні провела в останню путь старшого сержанта Давида Ігоровича Стоянова, сапера третього відділення другого взводу оперативного призначення роти оперативного призначення військової частини 3044 Національної Гвардії України.

Давид народився в Южноукраїнську. Коли він був ще малий, батьки переїхали в приватний будинок у Костянтинівці, поближче до природи. Давид дуже рано навчився читати, захоплювався книгами. У селищі він ходив у загальноосвітню школу, паралельно навчався у Южноукраїнській школі мистецтв, де опанував флейту, сопілку та фортепіано. Найбільше у світі любив свою сім’ю – батьків, старшого брата Юрія та трьох молодших сестер. Завжди був першим помічником батькам, морально підтримував сестер, обожнював брата. Після шкільного життя Давид вступив до "Криворізького фахового коледжу Національного авіаційного університету", але на випускні іспити не поїхав, заявивши матері: «Я зрозумів, що це не моє». Він захоплювався ремонтом комп’ютерів, мобільних телефонів, програмуванням. У 2019 році Давид за контрактом вступив до Національної Гвардії України у військову частину 3044. Можливо, на це рішення вплинув старший брат Юрій, який три роки брав участь в АТО. Юрій 24 лютого 2022 року зійшов з транспорту, що віз його до батьків за кордон. По телефону він сказав матері: «Мамо, в країні війна, я йду у військкомат».

Давид з початку повномасштабного вторгнення ворога опанував професію сапера. Був відряджений на фронт приблизно місяць тому. 16 листопада під Малою Токмачкою Запорізької області товариші Давида потрапили під артилерійський обстріл. За словами його побратима, Вадима Проніна, Давид єдиний не розгубився у цьому пеклі: незважаючи на поранення, сапер наклав собі турнікет, а потім надав медичну допомогу декільком іншим воїнам. Вадиму наказав рятувати інших. Пізніше покликав побратима: «Передай моїй сім’ї, що я їх усіх дуже люблю…» Вадим зрозумів, що Давид прощається з ним, з життям, та вдіяти вже нічого не зміг: Дава Стоянов з позивним Чікаго помер від поранень. У Давида залишилася кохана дівчина Настя – вони мріяли побратися, придбати будинок у Костянтинівці та жити довгі роки у мирі та злагоді… Одна з сестер Давида написала на своїй сторінці у Фейсбуці: «Клята війна забрала в мене мого сонечка, частинку мене, я так кричала від того, що тебе нема, і ще буду кричати, тільки мене ніхто не чує, крім тебе, тільки ти мене розумієш, завжди ти розумів, завжди підтримував. Боже, підкажи, як мені жити, як мені дихати без нього? Серце розірване на шматки». А матері Давид часто приходить уві снах та заспокоює: «Та мам, все добре! У мене вже є робота на небі!»…

Безліч южноукраїнців прийшли попрощатися з молодим Героєм, якому назавжди буде 24 роки. Товариші по службі, вчителі, викладачі школи мистецтв, друзі та знайомі сім’ї – мало хто з них міг стримати сльози. Співчуття рідним Героя висловили секретар міської ради Денис Кравченко, командир військової частини 3044 НГУ полковник Олег Худолій та начальник першого відділу Вознесенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки підполковник Євген Левченко. Хвилиною мовчання присутні на площі Палацу культури «Енергетик» вшанували пам’ять загиблого Давида Стоянова. Прапор, яким була вкрита труна Героя, Євген Левченко урочисто передав матері Героя, Лілії Степанівні. Люди несли квіти та схиляли коліна перед загиблим воїном, і здавалося, що цей людський потік нескінченний. Давида Стоянова в останню путь на Алею Слави міського кладовища южноукраїнці провели, стоячи на колінах.

Вічна тобі слава, Герою! Ти назавжди залишишся в наших серцях.