23 листопада - Ддень вшанування пам'яті жертв голодоморів
Пам'ятаємо 23.11.2024
Виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради
Голодомори стали національною трагедією і окремою сторінкою в історії українського народу, про яку м...
Моторошна та сумна звістка про смерть воїна знову вразила нашу громаду, та цього разу разом із людьми плакало й небо. На площі палацу культури «Енергетик» відбулося поховання 35-річного стрільцяпомічника гранатометника Миколи Олеговича Споденка.
Дитинство та юність воїна пройшли в Южноукраїнську, лише останні три роки він жив у Чорноморську Одеської області. Його друзі розповіли, що вони не знають більш позитивної, працелюбної та сміливої людини, ніж Микола. Познайомились, коли він навчався у третьому класі першої школи, потоваришували, та дуже швидко Микола став душею компанії, колективним психологом, вмів, як ніхто, знайти у всьому позитив та розрядити обстановку. Ще з дитинства любив готувати їжу, обожнював природу, часто ходив з друзями у походи, на риболовлю, захоплювався радіотехнікою, грав у футбол, ходив на орієнтування та греблю. Коли вступив до вишу в Миколаїв, не забував про друзів – коли він приїздив на вихідні, щоб поспілкуватися з друзями, коли вони до нього. В Чорноморську виконував ремонтні роботи, працював зварником, монтажником. Вмів багато чого, швидко навчався новому.
Коли почалася війна, вирішив піти воювати. 2 березня був призваний по мобілізації та незабаром опинився у рідному місті разом із великою кількістю щойно призваних добровольців. Майже всі військові були розгублені через обставини, нове місто, дехто навіть лякався близького сусідства з атомною станцією. Микола допоміг своїм новим товаришам зорієнтуватися в Южноукраїнську та заспокоїтися, звів з козаками-волонтерами на чолі з Маргаритою Попенко, які згодом забезпечили хлопців всім необхідним. Командир частини, де Споденко проходив службу, розповів, що Микола спочатку дуже допоміг з налаштуванням радіозв’язку, а потім став помічником гранатометника. Війна дуже змінила нашого героя. Він змужнів, набагато серйозніше стало його ставлення до людей, подій, посилилися його патріотичні почуття, він перейшов на українську мову. Незважаючи на жахи війни, його життєлюбності та позитивності не поменшало.
Друзі кажуть, що з найбільшою любов’ю та повагою Микола ставився до рідної матері, у якої був єдиною дитиною, і більше всього на світі боявся засмутити її…
Смерть Миколи Споденка стала страшною раною і вічним болем для його сім’ї та друзів.
Зі словами співчуття до присутніх на площі Палацу культури звернулися заступник міського голови Сергій Горностай та керівник волонтерського руху «Бугогардова СіЧ» Маргарита Попенко, що знала загиблого воїна з дитинства.
Прапор, яким було вкрито труну, урочисто був переданий матері Миколи. Хвилиною мовчання всі присутні вшанували пам'ять героїв, що поклали своє життя за незалежність та територіальну цілісність України. Южноукраїнці попрощалися з воїном та на колінах провели його в останню путь – на Алею слави Южноукраїнського цвинтаря.
Герої не вмирають, і ми завжди пам’ятатимемо про їхні подвиги…
