23 листопада - Ддень вшанування пам'яті жертв голодоморів
Пам'ятаємо 23.11.2024
Виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради
Голодомори стали національною трагедією і окремою сторінкою в історії українського народу, про яку м...
Сумна звістка про загибель Юрія Тарби сколихнула громаду – безліч його знайомих та друзів не хотіли вирити в те, що світлої, доброї людини більше немає серед нас. Юра народився в Арбузинці, а поки ріс, часто приїздив до бабусі у село Бузьке, околиці якого розбудили в хлопці любов до краси природи. У 1985 році сім’я переїхала в Южноукраїнськ. Навчався хлопець у середній школі № 3, і вже з дитинства захопився фотографією. Як згадують близькі, Юрій міг годинами нерухомо спостерігати в лісі за твариною, щоб спіймати вдалий кадр, і це в нього добре виходило. Батько брав Юрія на полювання, навчив добре поводитися зі зброєю. Після закінчення школи юнак отримав професію зварювальника у Южноукраїнському машинобудівному ліцеї, став майстром на залізничній ділянці ВП ПАЕС. Та йому цього було замало, тож пізніше закінчив ще два коледжі – Первомайський та Миколаївський, таким чином виріс до залізничного диспетчера на ВП ПАЕС. Весь вільний час присвячував своїй сім’ї, а також захопленню фото та відеозйомкою. Палкі патріотичні почуття у 2014 році покликали його в АТО, якій він віддав чотири роки свого життя. Побратими згадують, що це був надійний товариш, який ніколи не підведе і який ніколи не ховався від труднощів. 25 лютого 2022 року Юрій Тарба стояв на порозі військкомату: «Я їду на фронт». Його батько також встав на захист Батьківщини, одразу вступивши до лав територіальної оборони громади.
Кожного разу, повертаючись з фронтового пекла, Юрій спілкувався з рідними, друзями. «4.5.0. (що означає все спокійно). Я повернувся» - це було останнє повідомлення, що надійшло на смартфон його побратима з позивним Лєший. Невдовзі нове бойове завдання і – тиша… 23 лютого 2023 року стрілець-помічник гранатометника першого десантно-штурмового батальйону старший солдат Юрій Тарба героїчно загинув від множинних кульових поранень у Бахмутському районі Донецької області. Без батька залишилися 10-річна Аня та 19-річний Владислав, без сина батьки.
Безліч людей сьогодні стояли на площі Палацу культури «Енергетик», серця стискалися від ридання матері. Військові урочисто обгорнули прапором України труну загиблого героя, зверху – малиновий берет десантника, а поруч розтягнули прапор 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, в якій служив воїн. Прапори та берет передані рідним Юрія.
Слова співчуття висловили заступник міського голови Сергій Горностай та начальник першого відділу Вознесенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки підполковник Микола Живогляд. Побратим, морський піхотинець Олег Гуценко з позивним Лєший, пообіцяв: «Брате, ми помстимося за тебе, за кожну смерть! Герої не вмирають!»
Із сльозами на очах люди несли квіти до труни та шепотіли слова вдячності. Під звуки траурного маршу южноукраїнці на колінах проводжали воїна на Алею слави.
Герой, чудова людина, надійний товариш Юрій Тарба навічно залишиться в наших серцях…
