Громада провела в останню путь солдата Сергія Федорова

Пам'ятаємо 30.09.2023 Версія для друку

Небесний взвод нашої громади поповнився ще однією світлою та чудовою людиною - 23 вересня 2023 року на фронті загинув стрілець Сергій Ігорович Федоров. Сьогодні южноукраїнці провели Героя в останню путь...

Сім'я воїна приїхала у 1982 році на будівництво АЕС. Сергій народився у 1987 році і став третьою дитиною. Сестри Ірина та Світлана згадують, що брат був веселим, добрим, ніжним, не любив сварок та не бився. Всі конфлікти поза сім'ї завжди вирішував словами, а у теплому дружньому родинному колі і сварок ніколи не було. Змалку захопився футболом, займався ним у секції. Їздив на змагання, а коли забивав голи, раділа і вітала з цим вся сім'я. Та найбільша його пристрасть - автомобілі. Сергій приділяв багато часу вивченню техніці, і в цьому йому допомагав батько. Після закінчення 11-го класу третьої школи юнак вступив до Первомайського коледжу, де отримав професію автомеханіка. Одразу поїхав до Києва, де працював на СТО, а потім започаткував успішний власний бізнес з встановлення газового обладнання на автомобілі.

З появою племінниць проявив себе як турботливий дядько: міняв їм памперси, вчив ходити, говорити, допомагав сестрам. І взагалі, хоч Сергій молодший за сестер на сім та девять років, за духом він дуже швидко став для них старшим братом, опорою та підтримкою. У власних дітях 14-річному Микиті та 9-річній Алісі не чаяв душі. Підтримував сина у прагненні до футбольних перемог, а з дочки просто здував порошинки. Їм достатньо було лише погляду, щоб зрозуміти одне одного.

З 2014 року Сергій, патріот, що щиро любив Україну, активно допомагав волонтерам, донатив на ЗСУ. 24 лютого 2024 року, отямившись від шоку, відвіз дітей разом з їхньою матір'ю за кордон, а коли повернувся, записався в тероборону, робив коктейлі молотова, рив окопи.

В армії Сергій не служив через слабке здоровья, але з початку повномасштабного вторгнення сказав рідним: “Як покличуть на війну, одразу піду. Якщо чогось не вмію - навчуся, а духом я сильніший за багатьох інших”. 15 квітня 2023 року він отримав повістку. Потрапив до піхоти. Сестри питали його: “Чому ти не автомеханік на фронті?” - “Тому що я гарний стрілець!”

Через війну Сергій змужнів, став хоробрим, стійким, постійно підбадьорював сім'ю. Коли одна з сестер стала бабусею, побратими Сергія привітали її з цією подією через відеозв’язок. Так само познайомив маму зі своєю ротою. Жінки згадують: “Коли говориш з цими хлопчиками, аж перехоплює подих. Після спілкування на душі ставало тепло: відчуваєш себе в сильних руках і що з такими захисниками нічого не страшно. Вони там дуже дружні...”

20 вересня сім'я востаннє спілкувалася з Сергієм. Він повідомив, що йде на позицію та пізніше зателефонує. А ще сказав, що скоро приїде додому... 23 вересня, виявивши стійкість та мужність, герой загинув в Донецькій області.

На площі Палацу культури “Енергетик“ після віддання військових почестей щирі співчуття та подяку за виховання сина висловили заступник міського голови Сергій Горностай та начальник першого відділу Вознесенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки підполковник Євген Левченко. Мати Сергія Федорова, Тамара Василівна, отримала з рук військових державний прапор, яким урочисто була вкрита труна її сина. Пам'ять Героя присутні вшанували хвилиною мовчання та провели в останню путь, стоячи на колінах.

Герой Сергій Федоров похований на Алеї Слави Южноукраїнського кладовища. Його ім'я, як і імена всіх наших героїв, назавжди викарбувано в історії нашої громади. Вічна тобі память, Сергію...