Пам’ятаємо!
Пам'ятаємо 20.11.2024
Виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради
Сьогодні минають роковини загибелі Захисника України, воїна нашої громади, солдата, навідника десант...
Дива, на яке так сподівалися рідні, близькі та друзі Євгенія Олексійовича Козія, не сталося. Тіло воїна, з яким перервався зв’язок на початку війни, лише тепер, після обміну тілами загиблих, повернене додому, де з ним на площі Палацу культури «Енергетик» попрощалася Южноукраїнська громада.
Євгеній Козій народився 21 липня 1976 року в селищі Березнегувате Баштанського району Миколаївської області, там закінчив професійний ліцей. У 1998 року переїхав до Южноукраїнська, рідного міста своєї дружини Світлани. Тут народилися двоє їхніх дітей - донька Аліна та син Артем. Романтичний, чесний, порядний Євгеній обожнював дітей та дружину. Працював в різних будівельних організаціях монтажником, слюсарем. Мав золоті руки – міг відремонтувати будь яку техніку, за яку не бралися фахівці в майстернях. Поломку в автівці міг визначити лише по звуку.
З 2014 року Євгеній Козій почав волонтерську діяльність, а у 2015 році взяв участь в АТО. Його 18-річний син Артем за прикладом батька у червні 2020 року вступив на військову службу за контрактом, та через півтора місяці, 21 липня, в день народження свого батька, загинув… Ця звістка спустошила батьків, приголомшила громаду: Артем – наш наймолодший Герой на Алеї Слави…
Євгеній Олексійович 25 лютого 2022 року, не вагаючись, підписав контракт із 36 окремою бригадою морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського, де колись служив його син. Євгеній одразу опинився в самому пеклі - в Маріуполі на заводі «Азов-сталь». З 2 березня 2022 року він вважався безвісті зниклим. Зі слів звільненої з російського полону начальниці медичної служби Мар’яни Мамонової, молодший сержант, санітарний інструктор з позивним «Пілюля» Євгеній Козій 28 березня 2022 року в бою за Маріуполь та Незалежність України отримав поранення, несумісне з життям.
На особистій сторінці Євгенія у Фейсбуці нещодавно волонтерка Наталія Кабаровська написала спогади воїна:
«Безліч спогадів, пов’язаних з Женею.
"Наташа, ти прислала п’ятдесят пар рукавиць, а у мене двісті бійців - як же мені поділить їх?"
Кришталево чистий і порядний.
Медик, який не боявся сказати правду у вічі вищому командуванню.
Це йому я слала ліки і теплі речі, а він радів, як дитина, бо "хлопці тепер будуть менше боліти".
Це він присилав мені багато смішних життєвих фото звітів, над якими ми реготали...
Це Женя придумав зробити сюрприз на Миколая діткам 6-А класу Скадовська. Він перерахував мені гроші, а я поїхала, купила різних солодощів і завезла у школу.
Медик, артилерист, піхотинець...він демобілізовувався, а потім знову підписував контракт.
Він подзвонив мені вночі влітку 20-го і сказав, що його син Артем, морпіх, загинув під обстрілом... тоді він поїхав мстити за сина»...
Громада провела Євгенія Олексійовича Козія в останню путь на Южноукраїнське кладовище, де він похований на Алеї Слави поруч із Артемом. Вічна слава вам, мужні батько та син, Євгеній та Артем Козій! Ви назавжди залишитеся в серцях южноукраїнців!
