Споденко Микола Олегович
02.11.1987 – 12.11.2022
Стрілець-помічник гранатометник 1 відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти 12 стрілецького батальйону, солдат.
Дитинство та юність воїна пройшли в Южноукраїнську, лише останні три роки він жив у Чорноморську Одеської області. Його друзі розповіли, що вони не знають більш позитивної, працелюбної та сміливої людини, ніж Микола. Познайомились, коли він навчався у третьому класі першої школи, потоваришували, та дуже швидко Микола став душею компанії, колективним психологом, вмів, як ніхто, знайти у всьому позитив та розрядити обстановку. Ще з дитинства любив готувати їжу, обожнював природу, часто ходив з друзями у походи, на риболовлю, захоплювався радіотехнікою, грав у футбол, ходив на орієнтування та греблю. Коли вступив до вишу в Миколаїв, не забував про друзів – коли він приїздив на вихідні, щоб поспілкуватися з друзями, коли вони до нього. В Чорноморську виконував ремонтні роботи, працював зварником, монтажником. Вмів багато чого, швидко навчався новому.
Коли почалася війна, вирішив піти воювати. 2 березня був призваний по мобілізації та незабаром опинився у рідному місті разом із великою кількістю щойно призваних добровольців. Майже всі військові були розгублені через обставини, нове місто, дехто навіть лякався близького сусідства з атомною станцією. Микола допоміг своїм новим товаришам зорієнтуватися в Южноукраїнську та заспокоїтися, звів з козаками-волонтерами на чолі з Маргаритою Попенко, які згодом забезпечили хлопців всім необхідним. Командир частини, де Споденко проходив службу, розповів, що Микола спочатку дуже допоміг з налаштуванням радіозв’язку, а потім став помічником гранатометника. Війна дуже змінила нашого героя. Він змужнів, набагато серйозніше стало його ставлення до людей, подій, посилилися його патріотичні почуття, він перейшов на українську мову. Незважаючи на жахи війни, його життєлюбності та позитивності не поменшало.
Друзі кажуть, що з найбільшою любов’ю та повагою Микола ставився до рідної матері, у якої був єдиною дитиною, і більше всього на світі боявся засмутити її…
Смерть Миколи Споденка стала страшною раною і вічним болем для його сім’ї та друзів.
Похований на Алеї Слави Южноукраїнського кладовища.
