Закон України про наставництво набув чинності
Соцзахист 22.07.2026
Управління соціального захисту населення Південноукраїнської міської ради
16 липня набув чинності Закон України «Про наставництво». Документ уперше комплексно вре...
1 липня 2022 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022р. (далі – Закон), який набув чинності 19 липня 2022 року.
Цим Законом були внесені зміни у порядок виплати заробітної плати при звільненні та у разі надання відпустки.
Так, при звільненні працівника з ним має бути проведено повний і остаточний розрахунок та, у разі наявності підстав, — виплачена грошова компенсація за всі не використані ним дні відпусток відповідно до законодавства. Новий роботодавець не несе зобов’язань щодо відносин, які були у працівника з попереднім роботодавцем.
Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Також, вищезазначеним Законом були встановленні обмеження щодо виплати роботодавцем сум середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Однак, працівник може звернутися до суду у справах про виплату всіх сум, що йому належать при звільненні лише у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Заробітна плата за весь час відпустки у загальному випадку повинна бути виплачена не пізніше моменту початку відпустки. Однак,трудовим або колективним договором можуть бути встановлені інші умови здійснення такої виплати. Закон прямо не визначає заборони можливості визначення у колективних чи трудових договорах термінів виплати, що припадають на період після початку відпустки.
Також, даним Законом введено новий вид відпустки – відпустки без збереження заробітної плати. Відповідно до Закону для отримання такої відпустки працівник, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, повинен звернуться до роботодавця з відповідною заявою, в якій обов’язково має бути визначеною тривалість такої відпустки, але не більше ніж 90 календарних днів.
Працівник має право реалізувати своє право на цю відпустку кілька разів. Однак така відпустка не може становити більше 90 календарних днів та не передбачив право роботодавця відмовити такому працівникові у наданні цієї відпустки. У разі повернення працівника, який перебуває у такій відпустці на території України, вважається, що особа втрачає право вимагати продовження такої відпустки.
