Територіальний центр шукає фахівця із фізичної реабілітації
Терцентр соцобслуговування 17.07.2026
КЗ "Територіальний центр соціального обслуговування (надання соцпослуг) Південноукраїнської МТГ»
У ніч на 26 квітня 1986 року о 01:23 світ здригнувся від трагедії, яка назавжди змінила хід історії. На четвертому енергоблоці Чорнобильська АЕС стався потужний вибух, що зруйнував частину реактора і машинного залу. Вогонь, який спалахнув після цього, перекинувся навіть на дах третього енергоблока. Пожежу на поверхні вдалося приборкати до ранку, однак у самому реакторі боротьба тривала ще довгі дні — аж до 10 травня.
Після вибуху в атмосферу піднялася радіоактивна хмара, яка накрила не лише території України, Білорусі та Росії, а й значну частину Європи. За Міжнародна шкала ядерних подій цю аварію класифікували за найвищим — сьомим рівнем небезпеки. Це була не просто техногенна катастрофа, а трагедія глобального масштабу.
На ліквідацію наслідків негайно були мобілізовані тисячі людей: військовослужбовці, пожежники, інженери, медики. Загалом, за неповними даними, участь у ліквідації взяли близько 600 тисяч осіб. Вони працювали в умовах, де кожен крок міг коштувати здоров’я або життя.
Серед ліквідаторів був і Герасименко Дмитро Сильвестрович. Сьогодні він завітав до відділення оздоровчо-реабілітаційних послуг комунального закладу «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Південноукраїнської міської територіальної громади», де поділився своїми спогадами з відпочивальниками.
Його розповідь була не просто історією - це був живий біль і правда тих днів. Дмитро Сильвестрович перебував у Чорнобильській зоні з кінця вересня до початку листопада 1986 року. Він згадував, що тоді ніхто не думав про радіацію - було лише одне слово: «треба».
Він говорив про злагодженість дій, про відсутність бюрократії, про людей, які діяли швидко і рішуче, не вагаючись. Особливе місце в його розповіді посіли так звані «партизани» - чоловіки, які виконували найважчу роботу: розгрібали уламки, скидали радіоактивний графіт, працювали на межі людських можливостей.
Ця зустріч не залишила байдужим нікого. Сльози наверталися на очі і в самого Дмитра Сильвестровича, і в присутніх. У цих емоціях - вдячність, біль, повага і усвідомлення ціни, яку заплатили ліквідатори за безпеку майбутніх поколінь.
Низький уклін Вам, Дмитре Сильвестровичу, за мужність, витримку і самопожертву. Ваша історія - це нагадування про силу людського духу і відповідальність перед життям.
Пам’ять про Чорнобильську катастрофу житиме доти, доки ми слухаємо, пам’ятаємо і передаємо ці історії далі. І саме такі зустрічі допомагають нам не забувати і цінувати кожен день.
