Пам’ятаємо!
Пам'ятаємо 04.09.2025
Виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради
Сьогодні минають роковини загибелі Захисника України, воїна нашої громади, рядового, стрільця &ndash...
До нашої громади знову прилетіла чорна звістка, і сьогодні гіркі та сумні звуки пролунали на площі Палацу культури «Енергетик». Ми провели в останню путь Олександра Сергійовича Щолока, солдата, стрільця мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону, який в нашій громаді проживав зі статусом внутрішньо переміщеної особи.
Олександр народився у 1979 році у Костянтинівці, що на Донеччині. З юних років звик до фізичної праці, а коли виріс, став будівельником. Працював у різних куточках України. На початку війни разом із дружиною переїхав у село Бузьке нашої громади, де знову взяв у руки будівельні інструменти. Олександр був добрим чоловіком своїй дружині, з відповідальністю виховував її сина. Своїх дітей, на жаль, не мав.
18 лютого 2023 року чоловік отримав повістку та змінив робу будівельника на військову форму, ставши на захист Батьківщини. Він виконував завдання у гарячих точках – на Херсонщині, Харківщині, Донеччині, брав участь в операціях у Курській області. Його командир Сергій згадує, що воїн не був боягузом, швидко опановував військову справу, мужньо виконував бойові завдання. А ще був душею колективу, вмів розрядити обстановку, знати напругу. Навіть у важких ситуаціях залишався вірним своїй улюбленій справі – рибальству: міг під обстрілами сидіти на березі водойми та ловити рибу, а потім пригощав нею товаришів.
4 липня 2025 року у Краматорському районі Донецької області сталася біда – ворожий дрон, який атакував українських військових, вбив Олександра Щолока та поранив його товаришів… Ця звістка обпекла всіх, хто добре знав воїна…
Сьогодні побратими приїхали на церемонію поховання, щоб попрощатися з Олександром. Зі словами співчуття до них, до друзів та рідних звернулися керуючий справами виконавчого комітету Віталій Паненко та начальник Першого відділу Вознесенського районного територіального центру комплектування та соціально підтримки майор Максим Тофан. Хвилиною мовчання присутні на площі вшанували пам’ять загиблого, а полотнище Державного прапору України, яким було вкрито труну з тілом, з почестями було передано дружині Олександра.
Вдячні південноукраїнці на колінах провели солдата в останню путь – на Алею Слави місцевого кладовища. Вічна пам’ять мужньому воїну, що наближав перемогу!
