Детиненко Тетяна Михайлівна, 1957 р.н., учасниця ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (2 категорія)
Червень 1986 року пам’ятаю дуже добре. Події наступних років із часом почали стиратися з пам’яті. Жартома ми називаємо це «чорнобильською дистонією».
У червні 1986 року до ОРС Південно-Української АЕС надійшов наказ із Києва — протягом трьох діб сформувати групу з 30 осіб для забезпечення харчуванням ліквідаторів. Наше відрядження назвали «Вахтою мужності».
У першу добу добровольців не знайшлося. На другу начальник ОРСу видав наказ: «Першим керівникам і членам КПРС виїхати на «Вахту мужності».
На той час мені було 29 років. Я працювала кухарем-бригадиром у дієтичному залі їдальні №11 Південно-Української АЕС. Не буду скромничати — була передовиком: дошка пошани, грамоти, подяки, відповідні записи в трудовій книжці. Тому однією з перших відгукнулася на пропозицію директора їдальні №11 Акуліної поїхати у відрядження.
Чесно кажучи, я не до кінця усвідомлювала, що нас там чекає. Залишила дев’ятирічну доньку на чоловіка і 20 червня 1986 року вирушила в дорогу.
Мабуть, Бог усе ж попереджав і застерігав. Не пам’ятаю, на якій саме станції — десь перед Києвом — у поїзда заблокувалися колеса. Ми простояли кілька годин, але до Києва все ж дісталися. І вже в Управлінні робочого постачання, почувши уривки розмов, почали розуміти, куди їдемо і що нас там очікує.
Акуліна запропонувала: хто ще планує народжувати, може відмовитися від поїздки. Але всі «патріотично» відповіли:
— Їдемо! Їдемо в Чорнобиль!
Зустрів він нас порожніми, сумними вулицями, покинутими будинками, вигорілою на сонці постільною білизною, що так і залишилася на балконах. Навколо — дивно буйна, зелена, квітуча природа. І найстрашніше — перший дощ. Після нього всі почали кашляти, відчувати першіння в горлі, ще не знаючи, що це і є невидима радіація.
Далі все було, як у більшості ліквідаторів: робота, робота і ще раз робота — по 20 годин на добу.
Ми прийняли їдальню на острові ЧРЕБ приблизно на 1000 посадкових місць. Провели генеральне прибирання, зробили заготовки й уже ввечері годували перших відвідувачів — змучених, виснажених, почорнілих від утоми ліквідаторів. Працювали на знос. Єдине, що додавало сил, — люди були задоволені харчуванням. У нас працювали справжні фахівці.
Наша група складалася з керівників, завідувачів і найкращих кухарів. Сировину отримували відмінної якості — всі продукти були добірні.
До кінця вахти засинали просто на ходу. Повернулися ми 8 липня 1986 року. Після повернення ще цілий рік у мене тримався тиск 60/90 — настільки виснажився організм від постійної перевтоми
Турбота про ветеранів війни, військовослужбовців, які захищали незалежність, суверенітет і територіа...
Виконуючи роботу вдома з електроінструментом ми часто забуваємо за правила безпеки, внаслідок такої...
Реабілітація дітей з інвалідністю – це відшкодування вартості реабілітаційних послуг для дітей...
У зв'язку із запровадженням нової системи оцінювання повсякденного функціонування особи та припи...
Більшість укусів комах не загрожують життю, проте вони викликають неприємний свербіж, набряк та поче...
07.05.2026 року в залі засідань виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради під ...
09.07.2026 до нашої громади завітав представник Норвезької ради у справах біженців (NRC)...
Держава виплачує роботодавцям компенсацію у розмірі 8647 грн на місяць за працевлаштування внутрішнь...
Аналізуючи нещасні випадки невиробничого характеру (в побуті) в Південноукраїнській міській територі...
У зв’язку з утриманням високих температур повітря ще раз звертаємо увагу на необхідність дотри...
