Щодо реагування на випадки домашнього насильства
Управління соціального захисту населення Південноукраїнської міської ради
Українське законодавство передбачає, що реагування на випадки домашнього насильства здійснюється на...
Питання об’єднання українських земель сягає у глибини віків. Історично Україна, яка тривалий час мала назву Русь (Руська держава, Київська Русь, Руське князівство й т.д.), була колискою трьох майбутніх східнослов’янських народів: українського, російського та білоруського. Сама Україна (Русь) стала першою державою східних слов’ян. Однак феодальна роздробленість та монголо-татарська навала розділити колишні руські землі, які почали свій окремий шлях історичного розвитку.
Першою відновити єдність намагалася Галицько-Волинська держава, яка за правління князів Романа та Данила у першій половині ХІІІ ст. тимчасово об’єднала більшість українських земель. Північно-Східна Русь, яка зазнала суттєвого золотоординського впливу, набула певних відмінностей у своєму розвитку, поєднавши слов’янське та азіатське коріння. Пізніше на цьому історичному ґрунті постала Московська держава, яка бачила себе одним з центрів збирання колишніх руських земель. Українські землі разом з білоруськими були об’єднані Великим князівством Литовським у ХІV ст., яке на 90% було слов’янським і повністю відновлювало всю давньоруську державну традицію. Саме у складі відновленої русько-литовської державності відбувається остаточне оформлення українського народу. Однак через зазіхання на українські землі Польського королівства Галичина залишилася поза цим об’єднанням.
З утворенням Речі Посполитої у 1569 році, коли Литва та Польща об’єднали, українські (руські) землі були тимчасово об’єднані. Через польсько-католицьку експансію на західноукраїнські землі та розкол україно-руського православ’я Берестейською унією (1596р.) ці території були фактично ізольовані від решти України (Русі). Хоча вони зберігали свою національну і культурну руську ідентичність і навіть до 1939 року називали себе русинами. Це підкреслює насправді єдність українського народу як нації незалежно від регіональних відмінностей.
Після трьох поділів Речі Посполитої у другій половині ХVІІІ ст. українські землі були знов поділені між Російською та австрійською (пізніше Австро-Угорською) імперіями. Західноукраїнські землі у складі Австро-Угорщини розвивалися по-іншому, ніж у Російській імперії Наддніпрянщина, але завжди обидві частини України прагнули об’єднатися. Навіть тоді, коли українці в складі армії обох країн змушені були стріляти один в одного підчас першої світової війни. Трагедія українського народу – так можна назвати декілька столітній шлях до об'єднання.
На уламках імперії у 1917-1918 роках постали дві українські республіки: УНР та ЗУНР. 1 грудня 1918 року у неймовірно складних для України умовах уряди двох частин України у Фастові попередню угоду про об'єднання. А 22 січня 1919 року в Києві було урочисто проголошено Акт з'єднання. Хоча об’єднаними українські землі були недовго через інтервенцію Польщі, Румунії та Росії, цей день тепер ми відзначаємо як свято Соборності України. Цією дією було підкреслено вікове бажання до об'єднання різних гілок одного народу.
У нашому місті велика увага приділяється вихованню патріотизму в учнівської молоді. З цією метою та у честь відзначення Дня Соборності України у 2014 році, в закладах освіти проведено загальношкільні лінійки, єдиний урок історії до Дня Соборності, тематичні уроки, лекції та виховні години, організовано виставки літератури, проведено конкурси творчих робіт, конкурс читців тощо.
Повна єдність українських земель відбулась тільки у 1945 році, хоч багато українців залишилося у Польщі та Словаччині. Через весь історичний досвід українського народу, який нам занадто дорого коштував, ми маємо пам’ятати, що Соборність – це вистраждане велике досягнення України, і ми маємо, все ж таки, залишатися разом, бо ми – українці.
