Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України»

28.08.2009 Версія для друку

Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України»

Проект
Вноситься Президентом України

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про внесення змін до Конституції України

I. Внести зміни до Конституції України (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., №30, ст.141; 2005 р., № 2, ст.44), виклавши її в такій редакції:

«КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
Український народ - громадяни України всіх національностей,
виражаючи свою суверенну волю,
спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення,
піклуючись про зміцнення громадянської злагоди і соборності України,
усвідомлюючи себе невід'ємною частиною європейської спільноти,
дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, утвердження соціальної справедливості,
прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну соціальну правову державу,
сповнений відповідальності перед Богом, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,
приймає цю Конституцію - Основний Закон України.

Розділ І
ЗАСАДИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ

Стаття 1
Україна - суверенна демократична соціальна правова держава.
Україна є республікою.

Стаття 2
Суверенітет України поширюється на всю її територію.
Територія України в межах існуючого кордону є єдиною, цілісною і недоторканною.
Територіальний устрій України грунтується на засадах збалансованого соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць з урахуванням їх історичних, географічних, економічних, екологічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Стаття 3
Україна є унітарною державою.
Столицею України є місто Київ.
Систему адміністративно-територіального устрою України складають:
громади - міста, містечка, села або об'єднання кількох населених пунктів,
райони,
області, Автономна Республіка Крим, які є невід'ємними складовими частинами України.
Міста з визначеною законом кількістю жителів можуть прирівнюватися за статусом до області або району.
Статус адміністративно-територіальних одиниць, порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою визначаються законом.

Стаття 4
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Стаття 5
В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Стаття 6
Український народ є єдиним джерелом влади в Україні. Народ здійснює владу безпосередньо і через державні органи та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно Українському народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Ніхто не може узурпувати владу в державі.

Стаття 7
Державна влада в Україні здійснюється на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.
Межі повноважень органів законодавчої, виконавчої та судової влади встановлені Конституцією України.

Стаття 8
В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Місцеве самоврядування здійснюється жителями громад як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Держава забезпечує додержання Конституції України та законів при здійсненні повноважень місцевого самоврядування.
Права місцевого самоврядування захищаються судом.

Стаття 9
Конституція України має найвищу юридичну силу.
Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Закони приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй, інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та законів і мають відповідати їм.

Стаття 10
Чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана законом, є частиною законодавства України.
Якщо міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана законом, встановлює інші правила, ніж передбачені законом, застосовуються правила міжнародного договору.
Укладення міжнародного договору, який суперечить Конституції України, можливе після внесення відповідних змін до Конституції України.

Стаття 11
Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Державні органи та органи місцевого самоврядування, посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, відповідно до повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами.

Стаття 12
В Україні визнається і діє принцип єдиного громадянства.
Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.
Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Стаття 13
Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Стаття 14
Держава сприяє консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин в Україні.
Історична та культурна спадщина охороняється законом.
Держава дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами України.

Стаття 15
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право приватної власності на землю гарантується відповідно до закону.
Надра, які знаходяться в межах території України, природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України є державною власністю.
Правовий режим державної та комунальної власності на відповідні природні ресурси визначається законом.
Кожен має право користуватися природними ресурсами, що є об'єктами права державної та комунальної власності, у порядку, встановленому законом.

Стаття 16
Власність зобов'язує. Використання власності не повинно завдавати шкоди правам, свободам і гідності людини, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.
Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 17
Держава сприяє утвердженню та розвитку громадянського суспільства.
Суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної, ідеологічної та культурної багатоманітності.
Жодна ідеологія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Цензура заборонена.
Держава сприяє розвитку діалогу між соціальними партнерами.

Стаття 18
Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією України.
Насильство не може бути засобом обстоювання політичних інтересів.
Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Діяльність політичних партій в Україні грунтується на вільній конкуренції, повазі до демократичних цінностей.
В Україні визнається право на опозиційну діяльність.

Стаття 19
Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Стаття 20
Оборона України, захист її суверенітету, цілісності і недоторканності території держави покладаються на Збройні Сили України.
Збройні Сили України та інші створені відповідно до закону військові формування не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою захоплення влади і повалення конституційного ладу.
На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Стаття 21
Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного та взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства згідно із загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
Україна самостійно вирішує питання про вступ чи приєднання до міжнародних організацій, політичних та економічних міждержавних об'єднань і вільний вихід із них.

Стаття 22
Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.
Державний Герб України - Тризуб золотої барви на синьому щиті.
Державний Гімн України - національний гімн «Ще не вмерла України і слава, і воля» на музику Михайла Вербицького зі словами Павла Чубинського в редакції, визначеній законом.
Духовний Гімн України - гімн «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» на музику Миколи Лисенка зі словами Олександра Кониського в редакції, визначеній законом.
Порядок використання державних символів України встановлюється законом.

Стаття 23
Грошовою одиницею України є гривня.

Розділ II
ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Стаття 24
Усі люди від народження є вільними і рівними у своїй гідності та правах.
Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 25
Права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією України, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті законів, інших нормативно-правових актів не допускається звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина.
Захист прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 26
Кожен має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.

Стаття 27
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи.

Усі є рівними перед законом і судом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, місця народження, за мовними або іншими ознаками.
Жінці і чоловіку гарантуються рівні можливості для реалізації своїх прав і свобод.

Стаття 28
Кожен має невід'ємне право на життя.
Обов'язок держави - охороняти і захищати життя людини. Ніхто не може бути засуджений до смертної кари або страчений.
Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 29
Кожен має право на повагу до його людської гідності.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 30
Кожен має право на сім'ю та повагу до сімейного життя.
Шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Батьки зобов'язані утримувати і виховувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 31
Діти рівні у своїх правах і свободах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
Насильство над дитиною та її експлуатація, втягування у діяльність, шкідливу для моральності та нормального розвитку дитини, забороняються.
Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.
Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Стаття 32
Держава створює умови для ефективного здійснення права осіб з обмеженими фізичними можливостями на самостійність, соціальну інтеграцію та повноцінну участь у суспільному житті.

Стаття 33
Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією України, міжнародними договорами України та законами.
Іноземцям та особам без громадянства може бути надано статус біженця або притулок у порядку, встановленому законом.

Стаття 34
Кожна людина має право на особисту свободу та особисту недоторканність.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його припинити уповноважені на те законом державні органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протягом двадцяти чотирьох годин з моменту фактичного затримання має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом двадцяти чотирьох годин з моменту її фактичного затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.
Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.
Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено вказаних нею родичів або інших осіб.

Стаття 35
Кожному гарантується недоторканність житла.
Не допускається проникнення до житла або до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.
У невідкладних випадках, пов'язаних з урятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду, обшуку.

Стаття 36
Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної, електронної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Стаття 37
Кожному гарантується невтручання в його приватне життя.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я населення та захисту прав і свобод людини.
Кожний громадянин має право знайомитися в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та інших організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Стаття 38
Кожному, хто на законних підставах перебуває в Україні, гарантується право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом в інтересах національної безпеки, громадського порядку, запобігання чи розкриття злочину, охорони здоров'я, моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Громадянин України не може бути позбавлений права на в'їзд у будь-який час в Україну.

Стаття 39
Кожен має право на свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я і моральності населення, захисту репутації чи прав і свобод інших людей, запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і неупередженості суду.

Стаття 40
Кожен має право на свободу думки, совісті і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, змінювати переконання, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність, здобувати світську і релігійну освіту.
Здійснення цього права може бути обмежене законом в інтересах громадського порядку, охорони здоров'я чи моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви.
Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних та інших переконань, за винятком установлених законом випадків.

Стаття 41
Кожен має право на свободу об'єднання для здійснення і захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, установлених Конституцією України і законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Утворення і діяльність політичних партій та інших об'єднань, цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються.
Об'єднання не можуть мати воєнізованих формувань.
Кожен, хто працює, має право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових та інших соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують людей, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються Конституцією України та законами.
Професійні спілки та інші об'єднання утворюються без попереднього дозволу на основі вільного волевиявлення їх членів.
Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання чи обмежений у правах за належність чи неналежність до такого об'єднання.
Усі об'єднання є рівними перед законом.
Заборона діяльності об'єднань здійснюється лише в судовому порядку.

Стаття 42
Засновниками та членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються Конституцією України та законами.
Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших установах і організаціях.

Стаття 43
Громадяни мають право брати участь в управлінні державними та місцевими справами, у всеукраїнському та місцевому референдумах, вільно обирати і бути обраними на виборах до державних органів та органів місцевого самоврядування, а також право здійснювати народну та місцеву ініціативи.
Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Громадяни мають право брати участь у здійсненні правосуддя.

Стаття 44
Кожен має право на свободу зібрань, яке включає право мирно, без зброї збиратися і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я, моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Стаття 45
Кожен має право на звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та на обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Стаття 46
Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, встановленому законом.
Кожен для задоволення своїх потреб може користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Право приватної власності є непорушним.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конфіскація майна у власника може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Стаття 47
Кожен має право на заняття підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом.
Підприємницька діяльність громадян, які мають представницький мандат, обіймають державні посади, є посадовими особами місцевого самоврядування, обмежується Конституцією України та законом.
Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності організацій споживачів.
Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції, недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Стаття 48
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти на життя собі і своїй сім'ї працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється, крім роботи чи служби, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен, хто працює, має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеного законом прожиткового мінімуму. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Використання праці жінок і дітей на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.
Захист від незаконного звільнення гарантується.

Стаття 49
Кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується відповідно до закону наданням днів щотижневого відпочинку, оплачуваної щорічної відпустки, а також компенсацією за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та неробочі дні, а також інші умови здійснення права на відпочинок визначаються законом.
Тривалість оплачуваної щорічної відпустки не може бути меншою ніж тридцять днів.

Стаття 50
Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Порядок здійснення права на страйк, обмеження щодо участі у страйку встановлюються законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.
Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Стаття 51
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків працюючих та роботодавців, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; функціонуванням державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають бути не нижчими від визначеного законом прожиткового мінімуму.

Стаття 52
Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожен має змогу побудувати, придбати або взяти житло в оренду або інше користування.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло належного рівня надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Стаття 53
Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї.

Стаття 54
Кожен має право на охорону здоров'я та медичну допомогу. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.
Медична допомога у державних і комунальних закладах охорони здоров'я надається безоплатно в установленому законом порядку.
Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, а також медичним страхуванням.
Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Стаття 55
Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів, житла і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація є відкритою.

Стаття 56
Кожен має право на освіту.
Повна загальна середня освіта є обов'язковою.
Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам у встановленому законом порядку.
Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі з урахуванням їх особистих здібностей.
Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні об'єднання.

Стаття 57
Кожному гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
Кожен має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Стаття 58
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 59
Кожен має право звернутися до суду загальної юрисдикції, Конституційного Суду України.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Стаття 60
Кожен має право на відшкодування відповідно до закону за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої неконституційними і незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 61
Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.
Закони та інші нормативно-правові акти, що стосуються прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, мають бути оприлюднені у порядку, встановленому Конституцією України та законом.
Закони та інші нормативно-правові акти, що стосуються прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, не оприлюднені у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Стаття 62
Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи чи в будь-який інший спосіб поліпшують її становище.
Ніхто не може нести відповідальність за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Стаття 63
Кожен має право на правову допомогу.
Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно.
Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах діє адвокатура.

Стаття 64
Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.
За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Стаття 65
Ніхто не може бути притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Стаття 66
Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у визначеному законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Засуджений користується всіма правами і свободами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Кожний засуджений має право на перегляд вироку судом у встановленому законом порядку, а також право просити про помилування або пом'якшення покарання.
У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Стаття 67
Ніхто не може бути притягнений до юридичної відповідальності за відмову давати свідчення або пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Права потерпілого, свідка, підозрюваного, обвинуваченого, підсудного захищаються законом.

Стаття 68
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Такі обмеження мають бути пропорційними до встановленої законом мети і необхідними в демократичному суспільстві.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть установлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 27, 28, 29, 30, 31, 32, 34, 45, 52, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67 Конституції України.

Стаття 69
Захист України, її незалежності та територіальної цілісності є обов'язком громадян України.
Громадяни проходять військову службу відповідно до закону.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 70
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів, не посягати на права і свободи інших осіб.
Кожен зобов'язаний шанувати державні символи України.

Стаття 71
Кожен зобов'язаний сплачувати податки, збори, обов'язкові платежі в порядку і розмірах, установлених законом.

Стаття 72
Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду довкіллю, історичній та культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Стаття 73
Положення цього розділу Конституції України застосовуються також до юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, якщо права і свободи та їх юридичні гарантії за своїм змістом та обсягом можуть бути на них поширені.

Розділ III

НАРОДНЕ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ

Стаття 74
Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум, народну та місцеву ініціативи та інші форми безпосередньої демократії.

Стаття 75
Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, яким виповнилося на день їх проведення вісімнадцять років.
Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.
Народна ініціатива здійснюється громадянами України, які мають право голосу.
У місцевих виборах і референдумах беруть участь, місцеву ініціативу здійснюють громадяни України, які мають право голосу і належать до відповідних громад.

Стаття 76
Вибори є прямими і відбуваються на основі загального і рівного виборчого права шляхом таємного голосування. Усі виборці мають однакову кількість голосів на виборах і голосують особисто.
Вибори є вільними. Виборці самостійно вирішують питання щодо участі у виборах. Виборцям гарантуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення під час голосування.
Вибори є періодичними і проводяться у визначені Конституцією України строки та відповідно до закону.
Вибори депутатів рад громад, районних, обласних рад, голів громад, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим не проводяться одночасно з черговими виборами Президента України, народних депутатів.

Стаття 77
Не можуть балотуватися громадяни України, які під час виборів є військовослужбовцями, обіймають посади судді, прокурора, слідчого, Уповноваженого Національних Зборів України з прав людини, Голови, члена Рахункової палати, Голови, іншого члена Центральної виборчої комісії України, члена Вищої ради юстиції України, інші визначені законом державні посади.

Стаття 78
Виключно всеукраїнським референдумом, що призначається Президентом України відповідно до статті 168 Конституції України, вирішується питання щодо прийняття конституційного закону про внесення змін до Конституції України або про нову редакцію Конституції України.
Виключно всеукраїнським референдумом, що призначається Сенатом, приймається як закон внесений Президентом України та схвалений Палатою депутатів та Сенатом в порядку, передбаченому статтею 107 Конституції України, законопроект про надання згоди на обов'язковість для України міжнародного договору щодо зміни території України або міжнародного договору щодо передачі Україною здійснення частини своїх прав міждержавним об'єднанням.

Стаття 79
За народною ініціативою на вимогу не менш як півтора мільйона громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах адміністративно-територіальних одиниць, зазначених в абзаці четвертому частини третьої статті 3 Конституції України, і не менш як по п'ятдесят тисяч підписів у кожній з них, на всеукраїнський референдум виноситься законопроект про скасування чинного закону повністю чи в окремій частині.
Всеукраїнський референдум за народною ініціативою не допускається щодо законопроектів про скасування повністю чи в окремій частині законів з питань прав і обов'язків громадян, гарантій цих прав, податків, зборів, обов'язкових платежів, бюджету, амністії, юридичної відповідальності, законів про надання згоди на обов'язковість для України міжнародних договорів України або про припинення чи зупинення дії міжнародних договорів України.
Всеукраїнський референдум за народною ініціативою призначається Президентом України.
Всеукраїнський референдум за народною ініціативою може проводитися не більше одного разу на рік.

Стаття 80
Всеукраїнський референдум вважається таким, що відбувся, за умови участі в голосуванні більшості громадян України, які мають право голосу.
Рішення на всеукраїнському референдумі ухвалюються більшістю голосів громадян України, які взяли участь у голосуванні.
Закон, прийнятий всеукраїнським референдумом, після офіційного оголошення результатів всеукраїнського референдуму невідкладно підписується та офіційно опубліковується Президентом України.
Закон, прийнятий всеукраїнським референдумом, набуває чинності через десять днів після дня його офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його офіційного опублікування.
Рішення, ухвалене на всеукраїнському референдумі, є обов'язковим.
Порядок проведення всеукраїнського референдуму встановлюється законом.

Стаття 81
За народною ініціативою на вимогу не менш як півтора мільйона громадян України, які мають право голосу, до Національних Зборів України вноситься законопроект про внесення змін до Конституції України або про нову редакцію Конституції України.
За народною ініціативою на вимогу не менш як ста тисяч громадян України, які мають право голосу, до Національних Зборів України вноситься законопроект з питань, віднесених до сфери регулювання законом.
Порядок здійснення народної ініціативи встановлюється законом.

Стаття 82
Місцеві референдуми проводяться у громадах відповідно до Конституції України та закону для вирішення питань місцевого значення.
Межі адміністративно-територіальних одиниць можуть бути змінені з урахуванням рішень місцевих референдумів.
Місцевий референдум вважається таким, що відбувся, за умови участі у голосуванні більшості громадян України, які мають право голосу і належать до відповідної громади.
Рішення на місцевому референдумі ухвалюються більшістю голосів громадян України, які взяли участь у голосуванні.
Порядок проведення місцевого референдуму встановлюється законом.

Стаття 83
Громадяни України, які мають право голосу і належать до відповідної громади, мають право ініціювати в порядку, передбаченому законом, розгляд на місцевому референдумі або органами місцевого самоврядування будь-якого питання, віднесеного до компетенції місцевого самоврядування громади.

Стаття 84
В умовах воєнного або надзвичайного стану народне волевиявлення не здійснюється.

Розділ IV

НАЦІОНАЛЬНІ ЗБОРИ УКРАЇНИ

Стаття 85
Національні Збори України - Парламент України є єдиним органом законодавчої влади.

Стаття 86
Національні Збори України складаються з двох палат - Палати депутатів і Сенату.
Загальний склад Палати депутатів - триста народних депутатів, які обираються строком на чотири роки.
До загального складу Сенату входять по три сенатори, які обираються строком на шість років в Автономній Республіці Крим, кожній області, місті Києві, в містах, що за статусом прирівняні до області. Кожні два роки відбувається оновлення третини складу обраних сенаторів - обираються по одному сенатору, обраному в Автономній Республіці Крим, кожній області, місті Києві, у містах, прирівняних за статусом до області. До загального складу Сенату входять також сенатори, якими довічно стають після закінчення повноважень Президенти України за їх згодою, крім тих, яких було усунено з поста в порядку імпічменту.

Стаття 87
Народним депутатом може бути обраний громадянин України, який має право голосу.
Сенатором може бути обраний громадянин України, який на день виборів має право голосу і якому виповнилося тридцять п'ять років.
Народні депутати і сенатори обираються на прямих виборах громадянами України, які мають право голосу, на основі загального і рівного виборчого права шляхом таємного голосування.
Не може бути обраний народним депутатом чи сенатором громадянин, який має судимість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку.

Стаття 88
Чергові вибори народних депутатів, сенаторів проводяться не пізніше ніж за дев'яносто днів до завершення строку, на який їх було обрано.
Позачергові вибори народних депутатів проводяться протягом шістдесяти днів з дня опублікування указу Президента України про розпуск Палати депутатів.
У разі дострокового припинення повноважень сенатора вибори сенатора проводяться протягом шістдесяти днів з дня дострокового припинення повноважень відповідного сенатора.
Порядок проведення виборів народних депутатів та сенаторів встановлюється законом.

Стаття 89
Народний депутат, сенатор набуває повноважень з моменту складення ним на засіданні відповідної палати Національних Зборів України присяги такого змісту:
«Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу. Присягаю додержуватися Конституції України та законів, діяти в інтересах усіх співвітчизників».
Народні депутати, обрані до нового складу Палати депутатів, складають присягу на її спеціальному засіданні перед відкриттям першої сесії Палати депутатів.
Відмова скласти присягу має наслідком втрату мандата народного депутата чи сенатора.

Стаття 90
Народний депутат, сенатор здійснює свої повноваження на постійній основі.
Народний депутат не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду судді, іншу державну посаду (крім посади Прем'єр-міністра України, Віце-прем'єр-міністра України, міністра), бути на військовій, дипломатичній чи іншій державній службі, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
Сенатор не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду судді, іншу державну посаду, бути на військовій, дипломатичній чи іншій державній службі, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
Вимоги щодо несумісності мандата народного депутата, сенатора з іншими видами діяльності встановлюються законом.

Стаття 91
Народний депутат, сенатор не несе юридичної відповідальності за голосування або висловлювання у палатах Національних Зборів України, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.
Народний депутат без згоди Палати депутатів, сенатор без згоди Сенату не може бути затриманий чи заарештований.

Стаття 92
Повноваження народного депутата, сенатора визначаються Конституцією України та законом.

Стаття 93
Повноваження народних депутатів припиняються одночасно з припиненням повноважень, розпуском Палати депутатів.
Повноваження сенатора припиняються в день завершення строку, на який його обрано.
Повноваження народного депутата, сенатора припиняються достроково в разі:
1) відмови від мандата за його заявою;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;
3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;
4) припинення його громадянства;
5) порушення вимог щодо несумісності мандата народного депутата, сенатора, встановлених Конституцією України та законом;
6) смерті.
У випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3, 4, 6 частини третьої цієї статті, повноваження народного депутата, сенатора припиняються Центральною виборчою комісією України.
Рішення про припинення повноважень народного депутата, сенатора у випадку, передбаченому пунктом 5 частини третьої цієї статті, ухвалюється Центральною виборчою комісією України на підставі встановлення нею порушення вимог щодо несумісності мандата народного депутата, сенатора.

Стаття 94
Національні Збори України є постійно діючим органом і працюють сесійно.
Палата депутатів збирається на першу сесію у вівторок третього тижня після дня офіційного оголошення результатів виборів народних депутатів. Одночасно з Палатою депутатів на сесію збирається Сенат.
Чергові сесії палат Національних Зборів України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.
Позачергові сесії кожної з палат Національних Зборів України із зазначенням порядку денного скликаються відповідно Головою Палати депутатів, Головою Сенату на вимогу не менш як третини від загального складу відповідної палати Національних Зборів України або на вимогу Президента України.
У разі оголошення указу Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації Сенат збирається на засідання у дводенний строк без скликання.
У разі закінчення строку, на який обрано народних депутатів, сенаторів під час дії воєнного чи надзвичайного стану в Україні, повноваження Палати депутатів, сенаторів продовжуються до дня набуття повноважень народними депутатами, сенаторами, обраними після скасування воєнного чи надзвичайного стану.
У разі закінчення строку, на який обрано сенатора, під час дії воєнного чи надзвичайного стану на території відповідної місцевості його повноваження продовжуються до дня набуття повноважень сенатором, обраним після скасування воєнного чи надзвичайного стану.
Порядок діяльності палат Національних Зборів України визначається Конституцією України та регламентами палат Національних Зборів України.

Стаття 95
Засідання палат Національних Зборів України проводяться відкрито, закриті засідання проводяться за рішенням відповідної палати, ухваленим не менш як двома третинами від її загального складу.
Спільні засідання палат Національних Зборів України скликає та веде Голова Палати депутатів, у разі його відсутності - Голова Сенату.
Спільні засідання палат Національних Зборів України проводяться за Регламентом Палати депутатів.
Засідання палат Національних Зборів України проводяться за умови участі в засіданнях не менше половини від загального складу відповідної палати.
Рішення палат Національних Зборів України ухвалюються шляхом голосування народних депутатів, сенаторів на засіданнях відповідно Палати депутатів, Сенату.
Народні депутати, сенатори на засіданнях палат Національних Зборів України голосують особисто.

Стаття 96
Національні Збори України на спільних засіданнях палат:
1) заслуховують щорічні та позачергові послання Президента України до Національних Зборів України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
2) заслуховують виступи вищих посадових осіб іноземних держав, керівників міжнародних організацій;
3) заслуховують щорічні та позачергові доповіді Уповноваженого Національних Зборів України з прав людини про стан дотримання та захисту прав людини в Україні.
На урочистому спільному засіданні палат Національних Зборів України новообраний Президент України складає присягу Українському народу.

Стаття 97
Палата депутатів:
1) приймає закони;
2) ухвалює рішення про затвердження персонального складу Кабінету Міністрів України та Програми діяльності Кабінету Міністрів України відповідно до статті 128 Конституції України;

3) розглядає питання про відповідальність Кабінету Міністрів України, ухвалює рішення про недовіру Кабінету Міністрів України відповідно до статті 99 Конституції України;
4) ухвалює рішення про відставку Прем'єр-міністра України відповідно до статті 129 Конституції України; за поданням Прем'єр-міністра України ухвалює рішення про відставку інших членів Кабінету Міністрів України;
5) здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України;
6) затверджує Державний бюджет України, вносить зміни до нього;
7) здійснює контроль за виконанням Державного бюджету України, ухвалює рішення щодо звіту Кабінету Міністрів України про виконання Державного бюджету України;
8) затверджує законом рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям;
9) затверджує законом рішення про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснює контроль за їх використанням;
10) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Рахункової палати, в тому числі Голову Рахункової палати;
11) призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Національних Зборів України з прав людини, утворює його територіальні представництва;
12) ухвалює законом рішення про встановлення і зміну меж адміністративно-територіальних одиниць, утворення і ліквідацію областей, районів;
13) прирівнює законом міста за статусом до області або району;
14) відносить законом населені пункти до категорії міст;
15) ухвалює законом рішення про найменування і перейменування населених пунктів, районів, областей;
16) затверджує законом перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, щорічні програми приватизації об'єктів права державної власності;
17) визначає законом правові засади вилучення об'єктів приватної власності;
18) оголошує законом амністію;
19) затверджує кошторис Палати депутатів;
20) затверджує структуру апарату Палати депутатів, призначає на посаду та звільняє з посади керівника апарату Палати депутатів.
Палата депутатів здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.

Стаття 98
Народні депутати, які становлять не менш як одну десяту від загального складу Палати депутатів, мають право звернутися на її засіданні із запитом до Кабінету Міністрів України з питань виконання Програми його діяльності.
Прем'єр-міністр України або за його дорученням інший член Кабінету Міністрів України зобов'язаний у визначений законом строк дати обгрунтовану відповідь на запит народних депутатів, яка обговорюється на засіданні Палати депутатів.
Народний депутат має право на одержання інформації, пов'язаної з його депутатською діяльністю, за його зверненням до органів Національних Зборів України, до Кабінету Міністрів України.

Стаття 99
Палата депутатів за письмовою пропозицією народних депутатів, які становлять не менш як одну третину від загального складу Палати депутатів, розглядає питання про відповідальність Кабінету Міністрів України. Розгляд Палатою депутатів питання про відповідальність Кабінету Міністрів України проводиться не раніше ніж через три дні після внесення такої пропозиції.
За результатами розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України Палата депутатів може ухвалити більшістю від її загального складу рішення про недовіру Кабінету Міністрів України.
Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Палатою депутатів на позачерговій сесії, або більше одного разу протягом однієї чергової сесії, або протягом останньої сесії Палати депутатів поточного скликання.

Стаття 100
Сенат:
1) схвалює закони, прийняті Палатою депутатів;
2) призначає всеукраїнський референдум відповідно до статті 78 Конституції України;
3) призначає вибори Президента України у строки, встановлені статтею 114 Конституції України;
4) призначає вибори депутатів рад громад, районних, обласних рад, голів громад, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим відповідно до Конституції України та законів;
5) достроково припиняє за поданням Президента України повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України, рад громад, районних, обласних рад, голів громад з підстав, визначених Конституцією України та законом;
6) затверджує за поданням Президента України загальну структуру, чисельність Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших створених відповідно до закону військових формувань;
7) затверджує укази Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
8) затверджує укази Президента України про надання військової допомоги іноземним державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України, інших військових формувань до іноземної держави чи про допуск підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України;

9) за поданням Президента України оголошує стан війни і укладає мир;
10) призначає на посади та звільняє з посад Голову та інших членів Центральної виборчої комісії України за поданням Президента України;
11) надає згоду на призначення на посади Президентом України Генерального прокурора України, а також Голови Служби безпеки України, Голови Національного бюро розслідувань України, керівників інших державних органів, які здійснюють досудове слідство, Голови Служби зовнішньої розвідки України;
12) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Президента України Голову Національного банку України, Голову та державних уповноважених Антимонопольного комітету України, керівників та членів інших органів державного регулювання;
13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Рахункової палати;
14) призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку України;
15) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
16) призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Президента України Голову Національного комітету державної служби України;
17) затверджує кошторис Сенату;
18) затверджує структуру апарату Сенату, призначає на посаду та звільняє з посади керівника апарату Сенату.
Сенат здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.

Стаття 101
Кожна палата Національних Зборів України обирає зі свого складу Голову палати, його заступника та звільняє їх із цих посад.
Голова палати організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях палати, підписує акти, прийняті палатою, координує діяльність її органів, представляє палату у зносинах з іншими державними органами, парламентами іноземних держав, контролює роботу апарату палати.
Голова палати здійснює повноваження, передбачені Конституцією України, у порядку, встановленому регламентом відповідної палати.

Стаття 102
Кожна палата Національних Зборів України для підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, обирає зі свого складу комітети і тимчасові спеціальні комісії відповідної палати.
Палата депутатів для проведення розслідування з питань, що віднесені до її повноважень і становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо рішення про це ухвалено не менш як третиною від її загального складу. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для досудового слідства і суду.
Організація і порядок діяльності комітетів, тимчасових спеціальних комісій Палати депутатів і Сенату, тимчасових слідчих комісій Палати депутатів встановлюються законом.

Стаття 103
Повноваження Палати депутатів припиняються в день відкриття першого засідання новообраної Палати депутатів.
Повноваження Палати депутатів припиняються достроково з дня видання указу Президента України про її розпуск.
Палата депутатів може бути розпущена Президентом України.
Для ухвалення рішення про розпуск Палати депутатів Президент України оголошує консультації з головами обох палат Національних Зборів України, Прем'єр-міністром України та головами фракцій у Палаті депутатів.
Палата депутатів не може бути розпущена під час дії воєнного чи надзвичайного стану в Україні.
Палата депутатів, обрана на позачергових виборах, не може бути розпущена також протягом одного року від дня її обрання, а також в останні шість місяців строку, на який обрано Президента України, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 128 Конституції України.

Стаття 104
Палата депутатів приймає закони, постанови більшістю від загального складу Палати, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Сенат схвалює закони, приймає постанови більшістю від загального складу Сенату, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Стаття 105
Закони мають вищу юридичну силу стосовно підзаконних нормативно-правових актів і регулюють найважливіші суспільні відносини.
Виключно законами визначаються права і обов'язки громадян, гарантії цих прав; діяння, які є правопорушеннями, та відповідальність за них; правовий режим власності та засади цивільно-правової відповідальності; організація і порядок здійснення державної влади і місцевого самоврядування.

Стаття 106
Право законодавчої ініціативи в Національних Зборах України належить народним депутатам, сенаторам, Кабінету Міністрів України, Президентові України, не менш як ста тисячам громадян України, які мають право голосу.

Законопроекти, внесені за народною ініціативою на вимогу не менш як ста тисяч громадян України, які мають право голосу, а також законопроекти, що визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Палатою депутатів позачергово.

Стаття 107
Законопроекти вносяться для розгляду до Палати депутатів.
Розгляд законопроекту Палатою депутатів передбачає прийняття його основних положень постатейно і прийняття закону в цілому.
Закон, прийнятий Палатою депутатів, п