Ти як? Що таке домашнє насильство та як його виявити
ЮЦСС 22.11.2024
Південноукраїнський міський центр соціальних служб
21 листопада фахівцем із соціальної роботи Ⅱ категорії Денного центру соціально-психологічної допомо...
Всім батькам, поряд з якими зараз діти різного віку
Діти залежать від нашої стійкості та нашої ресурсності. Вони залежать від того, що зчитують із нашої міміки, наших невербальних сигналів. І від того, які слова ми знаходимо, щоб пояснювати їм те, що відбувається. Наші реакції та наші слова – будуть формувати не лише їхнє ставлення до подій, а й створювати відчуття – наскільки ми можемо впоратися з усім, і саме в нас вони намагаються зараз більшою мірою розчинити весь страх.
І тому зараз особливий час нашої власної турботи про себе. Нашої самопідтримки та підтримки. Зовсім не час перфекціонізму, не час навіть крапельки думок – а яка я мати чи батько – наше завдання бути живими!
У всіх сенсах. І дуже важливо бути до себе дбайливими. Терпимими.
Якщо дитина може повернутися до школи(он-лайн) – чудово, все, що її пов'язуватиме з мирним часом, усе, що нагадуватиме про щось життєве – регулярне – це терапія.
Як тільки видається можливість, важливо підтримувати контакти з друзями чи з новими дітьми.
Якщо дитина сама вчиться – чудово. Але, будь ласка, пам'ятаймо, що в той час, коли небезпечно – інтелект не такий активний. Можуть бути складнощі з концентрацією. Ви будете спостерігати відкат у знаннях. Діти можуть скаржитися на те, що нічого не пам'ятають і нічого не виходить.
Ви можете помічати в дітей різного віку - одночасну дорослість і явний регрес в емоційних реакціях, іграх, поведінці, в мові.
Діти можуть ставити одне й теж саме питання в різних варіаціях величезну кількість разів - і будуть ставити, поки не утвердятьсяу відповіді. І самі не відчують опору. А якщо буде сирена, що ми робитимемо? А якщо сирена нас застане, коли ми підемо до магазину? А якщо я засну і не почую сирену? А нас не вб'ють? А чому Росія почала війну. – важливо щоразу відповідати на ці питання. Це спроба дитини впоратися із тривогою. Що більше інформації, то більше стійкості.
Так важливо відповідати на всі їх запитання. І пояснювати, що ми робимо. І що будемо робити. Це дає їм змогу сконструювати реальність.
Дитина не вміє сама себе регулювати - не вміє сама себе заспокоювати. А діти будь-якого віку зараз стикаються не просто із досвідом стресу. Це надзвичайне навантаження всіх систем – нам доведеться їм щоразу нагадувати – дихай разом зі мною. Стисни мою руку так, щоб кісточки захрустіли, потопай зараз ногами, подуй разом зі мною на великий палець. Давай порахуємо, скільки поруч із нами зелених предметів.
Діти можуть ставати як дуже прилипливими, так і колючими.
Агресія, роздратованість, примхи, сльози, скиглення, вимоги, звинувачення – цілком закономірні.
І все це вимагає такого терпіння і наших сил!
Неможливість їсти звичну їжу, втрата будинку, улюблених іграшок, друзів – це втрата. Втрата з горюванням. Це руйнування опор.
І важливо допомогти озвучити почуття дитини і, звісно, підтримати її. Інакше вона буде відчувати себе жертвою, чи мститися миру за те, що у неї відібрали.
Чим більший страх, тим сильніше може проявлятися агресія. Але будь-яка виявлена емоція краща, ніж завмирання. При спалахах агресії ми говоримо – ти злишся? Це так складно витримувати – все, що зараз відбувається. Злитися нормально. Завдавати шкоди собі та іншим не можна. Хочеш, покричемо в подушку чи склянку, чи побити подушку?
Це все вимагає від нас дорослих сил, яких дуже мало. І їх важливо економити, багато в чому, крім цього.
Нам дуже важливо включити у свій день, де б ми не були – хоч щось із звичного життя дітей у мирний час. Ми шукали будь-яку хоч трохи схожу їжу на ту, що дитина їла вдома, хоч будь-яку дрібницю. Якщо у нас немає сил читати, чи немає книг – можна заощаджувати сили та слухати аудіоказки.
Якщо дитина хоче грати - це чудово, це означає, що нервова система має ресурс на зцілення.
Важливо пам'ятати, що знаходитись у телефоні – для дитини безпечніше. Там те, що відволікає від реальності і те, що вона може проконтролювати. Але все ж таки важливо, намагатися їх переключати на дії. Давати доручення, призначати відповідальними.
Дитині будь-якого віку дуже важливо на щось вплинути, щось проконтролювати, на щось сказати – моє! Це може бути шишка, монетка, лялька з палички та хусточки. МОЄ – допомагає відчути силу.
А слово НІ, НЕ ХОЧУ, НЕ БУДУ – спроба повернути відчуття контролю, повернути відчуття кордонів.
Нам би хотілося обійняти всіх батьків – і сказати, які ми круті, що витримуємо весь цей жах і залишаємося такими турботливими і піклуючимися.
І подякувати всім дітям, будь ласка, кажіть їм слова подяки за кожну дію, яка їм вдається.
Ми обов'язково впораємося. Ми збережемося заради своїх дітей та заради власного Життя.
В вільній прекрасній Україні!
5 порад для батьків
1. Бути поруч: пам’ятайте, ми є головним джерелом підтримки для наших дітей. Тому відчуття нашої люблячої присутності – це найголовніший «термостат безпеки» для їхньої душі. Бути поруч – це про дотик і обійми, про співдіяльність і про казку разом – де б ми не були – у ліжку чи в бомбосховищі… Це про добрий погляд, це про уважність і любов… І теж про чутливість до того, коли дитина цього потребує, а коли вона хоче побути наодинці.
2. Бути прикладом: більшість способів давати собі раду з викликами передаються дітям через те, що вони дивляться і наслідують, як пораємося ми. Тож нам важливо бути свідомими цього. І ділитися, говорити з ними про те, що нам допомагає… І звісно це не означає, що ми маємо бути «ідеальним» прикладом – бо стійкість, це не про те, щоби ніколи не падати, а про те, щоби вставати знову і знову…
3. Спілкуватися: це так важливо для дітей, щоб ми допомагали їм розуміти, що відбувається і як нам вистояти у цій війні – на макро-рівні як народу, і на мікро-рівні як сім’ї. Це означає говорити з дітьми з повагою до їх внутрішньої мудрості, бажання і потреби розуміти. Це означає теж слухати, що говорять вони, і слухати те, про що вони мовчать… І відповідати – як можемо – бо не завжди ми знаємо відповіді і у цьому теж важливо бути чесними. Це не означає теж втішати дітей «псевдооптимістичними» сценаріями, бо ми свідомі, що дорога до Перемоги може бути довгою і на ній може бути багато болю і втрат. Але це означає передати їм віру, що з Правдою ми обов’язково і неминуче переможемо і наша країна буде вільною і щасливою!
4. Задіювати: ми не знаємо, наскільки довгими будуть ці випробування війни – але час життя безцінний – і ми маємо жити, що б не було - ми маємо Жити. І звісно, ми не можемо не слідкувати за новинами, але ми не потребуємо бути безперервно в новинах – треба зосередитися на корисній дії. Для дітей, звісно, ці дії дуже різні і залежать від того, де ви зараз: вдома, у бомбосховищі і т.д. – це і вчитися, і малювати, читати/слухати казки, гратися (у різні способи, і не лише в телефоні – є стільки стосункових ігор), допомагати по дому, молитися, робити добрі справи, займатися спортом і т.д. Корисна діяльність приносить добрий плід, вона зосереджує увагу і допомагає інтегрувати енергію стресу. І вона важлива не лише дітям, але й нам дорослим…
5. Відновлюватися: це випробування може бути тривале, а відтак брати чимало нашої енергії – а тому ми потребуватимемо часу на регулярне відновлення сил. І ми, і діти. А тому так важливо мати в режимі дня ті активності, які поповнюють сили – як заряджання телефону – коли стрес є більшим, заряджати треба частіше і мати додатковий «павербенк». Тож подбаймо, щоби у режимі дня дітей обов’язково були і сон, і добра їжа, і час на гру, на домашніх улюбленців, на рухову активність, і обов’язково щоденний дотик до чогось, що є Світлом (казки, історії, краса, сповнені світла люди і т.д.), і що нагадує їм у ці темні часи – що є Світло - правди, любові, мужності - і це Світло неминуче переможе, бо воно непереможне…
P.S. Дослідження кажуть, що діти, стикаючись з випробуваннями не обов’язково мають мати психологічні проблеми, а навпаки можуть демонструвати «посттравматичне зростання» - і це великою мірою залежатиме від підтримки дорослих. Вони можуть зростати у психологічній стійкості та знати, що у житті найголовніше… Тож нехай вони виростуть саме такими – наші діти!
