Всесвітній день боротьби з дитячою працею

Соцзахист 12.06.2025 Версія для друку

Щороку 12 червня у світі привертається увага до проблеми, яка залишається актуальною і болючою — дитячої праці. Всесвітній день боротьби з дитячою працею, запроваджений Міжнародною організацією праці (МОП), аби зосередити увагу світової спільноти та національних урядів до проблем дитячої праці.

За визначенням МОП дитяча праця – це праця, що шкодить добробуту підлітків, заважає їх розвитку, освіті, майбутньому професійному становленню.

Сьогодні у багатьох країнах світу докладають зусилля для ліквідації найгірших форм дитячої праці, зокрема, робота в небезпечних та шкідливих умовах, застосування примусової праці, рабство, участь у протиправної діяльності (торгівля наркотиками, проституція) та інше.

Відповідно до Конвенції МОП «Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці» від 17.06.1999 № 182, ратифікованою Законом України від 05.10.2000 № 2022-III, кожна держава має негайно вживати ефективні заходи щодо забезпечення в терміновому порядку заборони та ліквідації найгірших форм дитячої праці.

Україною ратифіковано низку нормативно-правових актів, на підставі яких здійснюється правове регулювання використання праці неповнолітніх, а саме: Конвенція ООН про права дитини, Конвенції МОП про мінімальний вік для прийому на роботу та про негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці. Відповідні норми закріплені у Законі України «Про охорону дитинства».

Досі залишається проблемним питання, пов’язаним із тіньовим ринком зайнятості неповнолітніх, тривають випадки, коли роботодавці приховують використання найманої дитячої праці, аби уникнути юридичної відповідальності.

На жаль, проблема дитячої праці існує не лише в країнах, що розвиваються. Вона може бути поруч: у майстернях, на приватних фермах, у домашніх господарствах, навіть на вулицях наших міст. Україна, проходячи через випробування війною та економічними труднощами, стає ще більш вразливою до проявів такої експлуатації. Діти внутрішньо переміщених осіб, сімей, які втратили джерела доходів, діти без належної опіки — у зоні особливого ризику.

Разом із тим, навіть за умови підвищеної уваги до цього питання, окремі випадки дитячої праці залишаються прихованими через специфіку неформального сектору, закритість окремих господарств та вразливість сімей, якою нерідко зловживають недобросовісні роботодавці.

Після завершення навчального року в багатьох дітей з’являється більше вільного часу. Хтось шукає можливість підзаробити. Однак дуже важливо, щоб така робота була безпечною, законною та відповідала віковим обмеженням і санітарно-гігієнічним нормам.

Процедура прийняття на роботу неповнолітнього працівника загалом не відрізняється від процедури прийняття на роботу інших категорій працівників, але має певні особливості. Зокрема необхідно пам’ятати, що з урахуванням вимог статті 188 КЗпП, такій особі має виповнитись щонайменше 16 років, в іншому випадку вимагається обґрунтувати необхідність прийняття такої особи на роботу та до особової справи працівника долучити:

1) копію свідоцтва про народження (замість паспорта),

2) згоду одного з батьків або особи, що його замінює – якщо особі від 14 до 16 років;

3) документ, який підтверджує, що особа буде виконувати роботу у вільний від навчання час – якщо особі від 14 до 15 років.

Пунктом 5 частини першої статті 24 КЗпП встановлено, що з неповнолітніми працівниками трудові договори обов’язково укладаються в письмовій формі.

Потрібно не забувати, що обов’язковою умовою прийняття на роботу неповнолітніх є проходження попереднього медичного огляду (стаття 191 КЗпП).

Слід також знати, що для осіб, які не досягли 18 років при прийнятті на роботу не встановлюється випробувальний термін (частина 3 статті 26 КЗпП). Проте в період дії воєнного стану умова про випробування працівника під час прийняття на роботу може встановлюватися для будь-якої категорії працівників. Встановлення випробувального строку не є обов’язком роботодавця, це його право.

Також для неповнолітніх працівників враховуючи вимоги 51 КЗпП встановлено скорочену тривалість робочого часу, а саме:

- 16–18 років – до 36 годин на тиждень;

- 15–16 років – до 24 годин на тиждень;

- учні 14–15 років (під час канікул) – до 24 годин на тиждень.

Якщо у вас працюють учні протягом навчального року, максимальна тривалість їхнього робочого часу удвічі менша, тобто:

- 16–18 років – до 18 годин на тиждень;

- 15–16 років – до 12 годин на тиждень;

- 14–15 років – до 12 годин на тиждень.

При цьому, заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Крім цього, норми КЗпП та Закон України «Про охорону праці» забороняють: залучати неповнолітніх працівників до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні; застосовувати працю неповнолітніх осіб на важких роботах та на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах; залучати неповнолітніх осіб до підіймання та переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Крім того, вантажна робота обмежується за часом – не більше однієї третини робочого часу. Іншими словами, якщо працівник працює 7 годин на день, то вантажна робота не повинна тривати більше 2,3 години. Гарантії щодо праці неповнолітніх зберігаються і під час воєнного стану.

Звільнення неповнолітніх осіб відбувається за загальними правилами трудового законодавства. Однак передбачено ряд гарантій:

- звільнення працівників молодше 18 років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою служби у справах дітей (стаття 198 КЗпП);

- якщо продовження роботи неповнолітнього працівника загрожує його здоров'ю або порушує його законні інтереси, батьки, усиновителі і піклувальник неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім (стаття 199 КЗпП).

Роботодавець зобов’язаний здійснювати працевлаштування неповнолітніх працівників у випадках їх звільнення:

- у разі виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи;

- у разі поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;

- за умов зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності кадрів або штату працівників, банкрутства.

Будьмо освіченими та не допустимо прояви експлуатації дітей! Пам’ятаймо, що діти в першу чергу повинні навчатись!

За матеріалвми Держпраці

Читайте також