Південноукраїнська громада попрощалася із Захисником України Андрієм Гунівенком

Пам'ятаємо 24.07.2026 Версія для друку

Сьогодні Південноукраїнська громада зі скорботою провела в останню путь свого земляка, солдата Андрія Гунівенка. Біля домовини Захисника зібралися рідні, друзі, побратими, представники міської влади, військовослужбовці та жителі громади, щоб віддати шану людині, яка пожертвувала власним життям заради України.

Життя Андрія почалося у Прип'яті. Там минули його дитячі роки, сповнені мрій, захоплень і безтурботності. Він любив футбол, із задоволенням малював, доглядав за кактусами, збирав марки. Та аварія на Чорнобильській атомній електростанції назавжди змінила долю його родини. Разом із батьками він залишив рідне місто й переїхав до Південноукраїнська, який став для нього новою домівкою.

Після закінчення школи Андрій обрав професію будівельника. Працював каменярем і плиточником, заслуживши репутацію людини, яка завжди доводила справу до досконалості. Він не терпів байдужості до роботи й умів власними руками створювати красу.

Його знали не лише як майстра своєї справи, а й як людину з надзвичайно щирою душею. Уже в дорослому віці Андрій захопився вишивкою, створював ікони, писав їх олійними фарбами. Свої роботи він не зберігав удома — дарував рідним, друзям, знайомим, храмам. Для нього найбільшою цінністю було бачити радість інших.

Він дуже любив дітей, радів їхнім усмішкам, умів підтримати й зігріти добрим словом. Власної родини створити не встиг, але залишив по собі пам'ять людини, яка щиро любила життя і людей.

Попри проблеми зі здоров'ям, через які свого часу не проходив строкову службу, після початку повномасштабної війни Андрій не залишився осторонь. У 2023 році він був мобілізований до лав Збройних Сил України. Виконував бойові завдання у складі штурмового підрозділу, де щодня ризикував життям заради майбутнього своєї країни.

У серпні 2024 року під час боїв поблизу Кліщіївки Бахмутського району зв'язок із воїном обірвався. Довгі місяці рідні жили надією, що він повернеться. Лише на початку 2026 року після проведення необхідних експертиз було підтверджено найстрашніше — Андрій Гунівенко загинув, залишившись до останнього подиху вірним військовій присязі та українському народові.

Під час церемонії прощання до присутніх зі словами співчуття звернулися керуючий справами виконавчого комітету Південноукраїнської міської ради Віталій Паненко та начальник групи документального забезпечення першого відділу Вознесенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, майор Андрій Попович. Вони висловили щирі співчуття матері, сестрі та всім рідним полеглого Захисника, подякувавши йому за мужність, відданість військовому обов'язку та любов до України.

Після хвилини мовчання військовослужбовці віддали Андрію Гунівенку останні військові почесті. Державний Прапор України, яким була вкрита домовина, передали його матері як символ вдячності держави за подвиг її сина.

Коли настала мить останнього прощання, люди мовчки несли до домовини квіти. У цій тиші були біль, сльози, вдячність і усвідомлення того, якою дорогою ціною виборюється свобода України.

Світла пам'ять про Андрія Гунівенка назавжди залишиться в серцях його рідних, побратимів, друзів і всіх, хто мав честь знати цю добру, талановиту й мужню людину.

Вічна пам'ять Герою.