Переважне право на залишення на роботі при скороченні штату

17.09.2015 Версія для друку

Згідно зі статтею 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Критеріїв визначення кваліфікації працівника законодавством про працю не встановлено. При їх визначенні можуть використовуватись критерії, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи, наявність дисциплінарних стягнень чи заохочень тощо.

За рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

–сімейним – за наявності двох і більше утриманців;

–особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

–працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

–працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

–авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

–працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

–особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

–працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Першочергове право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації надається також:

–учасникам бойових дій (п.13 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993);

–інвалідам війни (п.14 ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993);

–членам сімей військовослужбовців та партизан, які загинули або померли внаслідок поранення, одержаного при захисті Батьківщини або виконанні інших обов'язків військової служби (п.14 ст.15 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993);

–особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (п.20 ст.16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993);

–особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною (п.20 ст.9 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” від 16.12.1993);

–дітям війни (відповідно до ст. 5 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”);

–особам, віднесеним до 1, 2 категорії осіб, учасникам ліквідації наслідків аварії, віднесеним до 3 категорії, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (відповідно до ст.20 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”).

Окрім того, потрібно пам’ятати, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років за необхідності догляду за дитиною), одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.