Словосполучення «домашнє насильство» викликає низку асоціацій. Перша з них: чоловік знущається з дружини та дітей. Далі йдуть варіації: він зловживає алкоголем, ґвалтує жінку, перетворює її на хатню робітницю, б'є дитину тощо. Про це потрібно говорити і про це говорять.

А тепер перевернемо картинку: дитина б'є матір або батька, чи дружина знущається з чоловіка. Це таке саме пекло, ба навіть гірше: постраждалим соромно розповідати про такі випадки. Жертви іноді готові терпіти впродовж усього життя, аби уникнути ще більшого страждання: осуду й ганьби. Побита матір боїться почути від оточення те, що іноді й сама собі говорить: «Сама винна, сама так дитину виховала».

У слова «стигма» є два основних значення: перше – тавро, друге – рани від розп'яття. Звинувачувати постраждалого або замовчувати насильство означає таврувати, стигматизувати жертву. І тоді розп'яття триватиме вічно. Вихід – проговорювати проблему.

На національну «гарячу лінію» запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерної дискримінації громадської організації «Ла Страда – Україна» щороку надходить понад 22 тис. дзвінків. Приблизно 20% з них стосуються насильства дітей щодо батьків.

У центрах, де працюють з постраждалими від насильства батьками, розповідають про різні випадки.

«Є в нас одне сімейство. Вони коли-небудь вб'ють маму Ніну, ці два брати-акробати. Вона прийде до нас, поплаче. Ми кажемо: викликаємо поліцію, пишемо заяву, поїдеш в притулок. «Ні, вони ж хату рознесуть і один одного повбивають. Це ж мої сини». Через день Ніна знову в нас, знову плаче».

Або:

«Їй 70 років. Вона вже дійшла до того стану, коли краще опинитися на вулиці, ніж залишатися вдома і боятися вийти на кухню, аби зварити собі їсти, бо одразу з'являється син і через дрібниці починає чіплятися і піднімати руку».

Або:

«Син алкозалежний. Разом із дружиною вони створили такі умови для матері, що та не могла перебувати з ними під одним дахом. Вони її виживали з квартири. Поки жінка була в притулку, всі її речі знищили. Коли ми прийшли з рішенням суду про її вселення в квартиру, невістка відкрила двері, впустила свекруху, була привітною. А наступного дня жінка знову біля притулку. «Мене син взяв уранці за шкірки, стукнув об двері і сказав: ключі на стіл. Я віддала їх, вийшла і більше туди не повернуся». Ще три місяці вона прожила в притулку, поки її не забрав до себе двоюрідний брат».

Начебто зовсім різні історії, проте є в них дещо спільне.

Є такий вираз: батьки, які зростили дитину, мають відбігти від неї на безпечну відстань. Йдеться про сепарацію – дуже важливий етап дорослішання. Не можна все життя жити з матір'ю. Треба рити свою нору, будувати своє гніздо, не заважати батькам. Але якщо батьки, умовно кажучи, закидують дитині їжу до рота занадто довго, то вона звикає. Навіщо вчитися клювати насіння самому? І коли батьки раптом хочуть припинити це робити, а дитині вже 40 років, то в ній так само може спрацювати агресія.

І що  тоді робити? – Агресії треба протистояти в будь-який спосіб – тікати, давати відсіч. Не можна сприймати її за норму.

часто ситуація   що стосується дорослих дітей і батьків похилого віку   або не вирішується взагалі, або вирішується у правовому полі,

 Наприклад, видається обмежувальний припис, або людину, яка має алкогольну чи наркотичну залежність, через суд направляють на лікування. Чи можна це назвати хепіендом? Так, мати хоча б певний час буде відчувати себе в безпеці, не боятися прокинутися і побачити над собою дитину з ножем – «віддавай пенсію». Але глобально це не вирішує проблему. Бо потрібна робота з агресором та з постраждалою стороною.

У Законі  «Про запобігання та протидію домашньому насильству,  чітко прописано те, що пріоритет надається захисту потерпілої особи. З'явилися нові можливості захисту, в першу чергу, обмежувальні приписи та термінові заборонні приписи, згідно з якими поліція може приймати рішення на місці, не чекаючи суду.

З 1 січня 2019 року набули чинності і зміни у кримінальному кодексі. Відтепер домашнє насильство тягне за собою не тільки адміністративну, але й кримінальну відповідальність. Кривдник може отримати покарання у вигляді 150-200 годин громадських робіт, або арешт на термін до шести місяців, обмеження волі на термін до п'яти років, або позбавлення волі на термін до двох років.

Ключ від проблеми лежить у людині, що потерпає від насильства. Якщо вона вирішує не бути жертвою, працювати над цим, то має шанс розірвати це коло. Оскільки кривдника зазвичай і так все влаштовує.

Ви не повинні бути жертвою, є межа.

НЕ МОВЧІТЬ – РОЗІРВІТЬ КОЛО НАСИЛЬСТВА.

За матеріалами публікації: zaborona.com/interactive/maty-i-syn/