Кожен українець в своєму житті стикається з порушенням власних прав або їх обмеженнями в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Сьогодні зустрічається багато випадків дискримінації. Однією з них є необізнаність, не правильне сприйняття інформації про певні хвороби та особисте ставлення до певної категорії осіб з особливим статусом.

Нормою статті 169 Кодексу законів про працю України визначені обов’язкові проведення медичних оглядів працівників певних категорій, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Проведення таких медичних оглядів необхідно для визначення стану здоров’я працівників, зокрема, можливості виконання ними певних трудових обов’язків, своєчасного виявлення гострих чи хронічних професійних захворювань, встановлення у разі необхідності медичних протипоказань щодо здійснення окремих видів робіт, а також попередження виникненню та розповсюдженню інфекційних хвороб.

Нажаль на сьогоднішній час деякі працівники та/або шукачі роботи можуть стикнутися з певною дискримінацією під час працевлаштування на роботу, стати предметом цькування на робочому місці або стати жертвою примусового звільнення через набуття або наявного статусу ВІЛ-інфікованої особи.

ВІЛ став значною перешкодою для досягнення цілей гідної праці і сталого розвитку. Це перш за все пов’язано із дискримінацією та стигматизацією працівників, які живуть із ВІЛ/СНІДом, і постраждалих працівників.

Більшу частину свого життя людина проводить на роботі. Тому сфера праці відіграє вирішальну роль у протидії ВІЛ/СНІДу на робочих місцях.

Міжнародною організацією праці з урахуванням сьогодення було розроблено рекомендації щодо ВІЛ/СНІДу та сфери праці від 02.06.2010 року №200 з метою захисту прав і гідності працівників та всіх людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом або постраждали від пандемії. Так, в рекомендаціях визначено, що фактичний або приписуваний статус ВІЛ-інфікованої особи не повинен бути підставою для дискримінації, що перешкоджає прийняттю на роботу чи продовженню трудових відносин або реалізації рівних можливостей відповідно до положень Конвенції 1958 р. про дискримінацію в галузі праці та занять. Також, фактичний або приписуваний статус ВІЛ-інфікованої особи не повинен бути причиною припинення трудових відносин.

Тимчасова відсутність на роботі через захворювання або виконання обов’язків із догляду, пов’язаних із ВІЛ/СНІДом, прирівнюється до відсутності через інші причини, пов’язані зі станом здоров’я.

Від працівників, у тому числі трудових мігрантів, шукачів роботи та претендентів на робочі місця, не можна вимагати проходження тестування на ВІЛ або інших форм ВІЛ-скрінінгу.  Бо, тестування повинно бути по-справжньому добровільним та проводитися без будь-якого примусу, а результати тестування на ВІЛ повинні бути конфіденційними й не ставити під загрозу доступ до робочих місць, безперервність трудового стажу, гарантованість роботи і можливості просування по службі.

Особи, які страждають від захворювань, пов’язаних із ВІЛ-інфекцією, не можуть позбавлятися можливості продовжувати трудову діяльність.

З метою профілактики недопущення дискримінації та стигматизації працівників, які живуть із ВІЛ/СНІДом треба проводити заходи із підвищення рівня обізнаності, в яких слід наголошувати, що ВІЛ-інфекція не передається в результаті випадкових фізичних контактів і що присутність особи, яка живе з ВІЛ, не слід розглядати як небезпеку на робочому місці.

Східне міжрегіональне управління звертає увагу, що особи, винні в порушенні вимог законодавства пов’язаного із дискримінацією осіб, які живуть із ВІЛ/СНІДом несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.необґрунтовану відмову у прийнятті на роботу можна кваліфікувати як порушення трудового законодавства.

За  матеріалами Держпраці