Гендерна державна політика – політика держави, спрямована на забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.

Гендерна рівність – рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати однакову участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Демократичні суспільства повинні надавати чоловікам і жінкам однакові можливості брати участь у всіх сферах життя, в тому числі, й у сфері політики, зокрема, на найвищих рівнях прийняття суспільно-важливих рішень.
Останні п’ятдесят років діяльність міжнародної спільноти спрямована на привернення уваги до питання гендерної рівності. На рівні ООН прийнято Конвенцію про політичні права жінок (1952), Декларацію про ліквідацію дискримінації щодо жінок (1967), Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979) тощо. На четвертій Всесвітній конференції із становища жінок у Пекіні 1995 року було прийнято Пекінську декларацію та Платформу дій. У документах зазначається, що рівна участь жінок і чоловіків у політичному житті відіграє важливу роль, без чого неможливе врахування ідеї рівності при формуванні державної політики. Рівноправна участь жінок і чоловіків у політичному житті впливає на становище жінок у соціумі. Вона вважається необхідною умовою врахування інтересів жінок. Тобто, гендерна рівність визнається міжнародною спільнотою як цінність, яку слід досягнути задля справедливості та суспільного розвитку, подолання бідності та нерівності.

Ідея та цінність гендерної рівності втілюється, передусім, на державному рівні. Політика держави, яка спрямована на забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків визначається як гендерна політика. Державна гендерна політика – це дії органів державної влади з вирішення проблем забезпечення гендерної рівності в суспільстві, а саме, забезпечення: 

- однакового суспільного статусу чоловіків і жінок;

- однакових умов реалізації прав людини для чоловіків і жінок;

- однакових можливостей використання соціальних і економічних ресурсів для чоловіків і жінок;

- однакових можливостей для чоловіків і жінок робити свій внесок у національний, політичний, соціальний, економічний, культурний розвиток;

- рівного права для чоловіків і жінок мати однакову користь від результатів їх діяльності.

На національному рівні гендерна рівність, в т.ч. в політиці, гарантована, передусім, Конституцією України, Кодексом законів про працю України, а також окремим Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005), Державною програмою забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Стаття 24 Конституції України зазначає: «Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько- політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї».

За останні роки представництво жінок в Українському парламенті збільшилося. Це позитивна тенденція та результат спільних зусиль багатьох організацій, рухів за рівні права чоловіків і жінок та самих депутаток.

Так до Верховної Ради І скликання було обрано лише 13 жінок (3% від усіх представників парламенту). А у Верховній Раді ІХ скликання цей показник зріс до 21%. У середньому у світі 25% представників парламентів складають жінки. Проте у країнах Європи цей показник становить 30% і більше. Наприклад, у парламенті Іспанії 44 % жінок, або 154 з 350 місць. Тож Українському парламенту ще є до чого прагнути.

Одне з нових досягнень руху за рівність – впровадження 40% квоти для осіб однієї статі на місцевих виборах в Україні. Вперше в Україні відбулися кроки, які свідчать про те, що суспільство готове надати жінкам повноваження, яких раніше їм не довіряли.

Найбільше жінок представлено на найнижчих політичних управлінських ланках – в сільських радах жінки складають 51%, у селищних радах 46%, серед депутатів міських рад – 28%.7 Робота в таких умовах є найбільш складною, оскільки вимагає безпосереднього контакту з виборцями, вирішення конкретних життєвих проблем, зазвичай, з мінімальними наявними для цього ресурсами. На жаль, активна участь жінок у нижчих ланках державного управління та органів самоврядування не є причиннонаслідковим зв’язком та шляхом до участі у вищих органах влади й доступу до прийняття рішень на державному рівні.

Україна має величезний невикористаний потенціал, який може бути розкритий на повну завдяки впровадженню кращих практик досягнення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок в усіх сферах життя.