З перших хвилин повномасштабної війни Росії проти України священники та віруючі різних конфесій жертовно служать у тилу, допомагаючи як Збройним Силам України та територіальній обороні, так і сотням тисяч переселенців, мирним мешканцям у блокадних і тимчасово окупованих містах, потребуючим негайної евакуації та тим, хто залишився в містах і селищах України, незважаючи на постійні обстріли.

Ця важлива душпастирська і масштабна гуманітарна робота не повинна зупинитися через мобілізацію ключових осіб у цьому процесі – керівників і служителів церков і релігійних організацій. А також тих віруючих, які згідно своїх релігійних переконань не можуть захищати Україну зі зброєю у руках, але готові відчайдушно працювати на перемогу як волонтери.

Ця юридична консультація, яку підготував виконавчий директор Інституту релігійної свободи, кандидат юридичних наук Максим Васін, допоможе прояснити найбільш часті запитання в цій сфері.

1. Чи підлягають мобілізації на військову службу віруючі?

Так, військовий обов’язок є однаковим як для віруючих, так і для невіруючих. Конституція закріплює рівність усіх громадян і не допускає дискримінації за ознакою релігії. Єдиною особливістю є те, що для віруючих передбачена можливість заміни військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою, коли релігійні переконання не дозволяють воювати (ч. 4 статті 35 Конституції України).

Стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» містить перелік випадків, коли військовозобов’язані не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, зокрема у разі виховання трьох і більше неповнолітніх дітей, однієї чи більше усиновлених дітей, догляду за людиною з інвалідністю, тощо.

2. Чи можуть мобілізувати на військову службу священників та керівників церков і релігійних організацій?

Так, оскільки виключення щодо них так і не було внесено до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», незважаючи на подібну ситуацію в 2014-2015 роках. Хоча священнослужителі мають право на відстрочку від призову на строкову військову службу та звільнені від військових зборів згідно Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (статті 17 та 30), проте такої норми немає щодо них під час мобілізації.

У 2014-2015 році ця проблема частково вирішувалася роз’ясненнями Генштабу Збройних Сил України. Наразі також тривають консультації з цього приводу.

У тих випадках, коли Священні Писання релігійних організацій забороняють особам, які звершують священнодії, брати у руки зброю та брати безпосередню участь у військових діях, священники також можуть скористатися своїм конституційним правом на альтернативну (невійськову) службу.

3. Яка процедура направлення на альтернативну службу під час мобілізації?

Указ Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» не запроваджує обмеження конституційного права на свободу совісті та віросповідання. Тому віруючі громадяни України, які згідно своїх релігійних переконань не можуть захищати державу зі зброєю у руках, мають право на альтернативну (невійськову) службу навість під час воєнного стану.

У ч. 4 статті 35 Конституції України зазначено:

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Однак порядок направлення на альтернативну (невійськову) службу під час мобілізації не врегульовано законодавством України. Тим не менше, це не позбавляє віруючих громадян України цього конституційного права. В даному випадку згадана норма Конституції України повинна застосовуватися як норма прямої дії.

Тому віруючі та священнослужителі у разі мобілізації (отримання повістки) в письмовій заяві до військкомату можуть просити надати їм можливість виконувати військовий обов'язок у формі альтернативної (невійськової) служби. На підтвердження своїх релігійних переконань варто по-можливості додати довідку від своєї релігійної громади.

4. Чи можуть мобілізувати тих, хто раніше проходив альтернативну службу замість строкової військової?

Так, оскільки це питання зовсім не врегульовано законодавством України. Проте Міноборони заявляло, що має намір мобілізовувати саме осіб з військовим досвідом або військовою спеціальністю, що навряд чи можливо для тих, хто замість строкової військової служби проходив альтернативну (невійськову). Водночас залишається необхідність ухвалення відповідних законодавчих змін, які були розроблені Інститутом релігійної свободи ще у 2016 році.

5. Чи мають право на альтернативну службу віруючі тих релігійних громад, які не згадані у Переліку, затвердженому Кабміном?

На відміну від ч. 4 статті 35 Конституції України, стаття 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» визначає умовою для отримання цього права належність призовника до “релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю”. При цьому Кабінет Міністрів України затвердив перелік таких релігійних організацій, який є додатком до постанови від 10.11.1999 року № 2066.

Однак, на мою думку, і умова належності до релігійних організацій із певним віровченням, і вичерпний перелік таких конфесій є неконституційними, оскільки, згідно зі статтею 22 Конституції України, “при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”. Тому віруючим, які належать до релігійних громад, відсутніх у затвердженому урядом Переліку, у разі відмови у праві на альтернативну (невійськову) службу слід посилатися на статті 22 та 35 Конституції України, захищаючи своє конституційне право.

6. Чи можуть претендувати на альтернативну (невійськову) службу ті громадяни, які є невіруючими або не належать до якоїсь з релігійних громад?

Ні, якщо слідувати букві закону. Такі люди є, зокрема з пацифістськими переконаннями. Проте Конституція України гарантує право на альтернативну (невійськову) службу лише на підставі релігійних переконань. При цьому у статті 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» зазначено: “Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов’язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю”.

Слід нагадати, що у 2015 – 2017 роках згадані пробіли у законодавстві України щодо мобілізації священнослужителів та альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану призводили до того, що окремі священнослужителі та віруючі громадяни України виборювати у судах своє конституційне право на захист своєї держави без зброї в руках. Тому актуальною залишається необхідність ухвалення вже розроблених законопроєктів, які допоможуть вирішити ці важливі для багатьох питання.