Втрата громади: в останню дорогу провели Петра Діжевського

В черговий раз громаду зібрало спільне горе. 23 березня прощалися з захисником України, що віддав своє життя за неньку-Україну - Петром Діжевським.

На площі біля ПК «Енергетик» труну з тілом бійця зустрічали під звуки живого оркестру, схиливши голови і стоячи на колінах.
Солдат гранатометного відділення взводу вогневої підтримки Діжевський Петро Валерійович загинув в результаті мінометного обстрілу у Луганській області.

Він був порядним, чесним, добрим хлопцем. Народився і виріс у Южноукраїнську, де закінчив навчання у школі №2, а пізніше - ліцеї за спеціальністю «електрозварювальник». Після навчання працював у виробничій сфері в місті та закордоном. Грав на гітарі, співав, сам писав чудові тексти, музику. У грудні минулого року отримав повістку і вже 27 числа поїхав відбувати службу. Петро не служив у армії, за станом здоров’я не підлягав військовому обов’язку та патріотичний дух волів захищати Батьківщину.

Власну сім’ю чоловік так і не встиг створити, тому найближчою родиною для нього був рідний брат Василь. Йому він часто телефонував із фронту, ніколи не жалівся, навпаки завжди казав: «Все добре!». Те ж він повідомив і в своєму останньому дзвінку 11 березня і додав, що кілька днів не виходитиме на зв’язок. Тоді вони попрощались тимчасово, а виявилось – назавжди. Василь з гордістю говорить: «Мій брат найкращий! Я ним дуже пишаюся!».

Ховали захисника з усіма належними почестями, прапор, яким було укрито домовину, передали племіннику Петра.

Прощальне слово захиснику та щирі співчуття рідним висловив заступник міського голови Сергій Горностай: «Він мужньо захищав Україну, і впевнений, що героїзм Петра назавжди залишиться в пам’яті кожного жителя громади. Він справжній патріот, сміливець, який боровся за Україну!», - сказав він.
Хрещена Петра зачитала лист від мами воїна, яка перебуває за кордоном і не змогла приїхати на поховання сина:
«Мій любий синочку! Ти мав жити! А ти пішов туди, де янголи живуть, до світу вічності та сну… Пробач, синочку, що залишилась тут, де тебе нема…».

Схиливши голови присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять воїна, а потім довгою чергою вишикувались, щоб покласти до домовини живі квіти і прихиливши коліно попрощатися з Героєм.

Пам’ять про відданість Петра Діжевського рідній Вітчизні житиме вічно у наших серцях!

Слава захиснику України!