Сьогодні площа Палацу культури майоріла чорними стрічками, прапорами та квітами: знову горе прийшло в нашу громаду, але тепер тут дві труни, два почесних караули та дві приголомшені болем сім’ї.

Максим Сергійович Перминов народився у Южноукраїнську у 1985 році, після закінчення школи № 1 та отримання професії зварювальника пішов служити у прикордонні війська. З армії його дочекалася кохана дівчина Світлана, з якою він створив міцну та щасливу сім’ю. Згодом народилися донька, пізніше синок. Багато та з задоволенням працював за фахом, а весь вільний час проводив з сім’єю. З 2014 року декілька років стояв на захисті Батьківщини, а після повномасштабного вторгнення та отримання повістки, не вагаючись, знову одягнув військову форму, потрапивши у морську піхоту. Максим сподівався на відпустку через декілька тижнів, бо скучив за дружиною, дітьми, мамою та старшим братом, але не судилося. 15 лютого такелажник солдат Максим Перминов під час виконання бойового завдання загинув у Харківській області.

Олександр Миколайович Литвин народився у Різдво 1977 року в Костянтинівці. Закінчив у Южноукраїнську школу № 2, потім машинобудівний ліцей, де отримав професію столяра. Далі поїхав у Новий Буг, де здобув ще одну професію – будівельник. Через стан здоров’я юнака не взяли в армію, тож після навчання він поїхав у Київ працювати. Шість років тому захворів батько, а два роки тому прийшла біда: помер старший брат, і Олександр вирішив повернутися до рідного міста, став підтримкою матері. Завдяки організаторським здібностям дав ладу двору багатоквартирного будинку. Чуйний, добрий – особливо його дуже любили діти, хоча власних Олександр не мав. У квітні чоловік пішов добровольцем у тероборону, а там через деякий час йому запропонували піти у ЗСУ, у десантно-штурмові війська. Мати, Валентина Олександрівна, не хотіла відпускати єдиного сина, наче відчувала, що станеться лихо, але син вперто повторював: «Хочу, щоб моя сім’я і моя країна жили краще. І хто, як не я?». 2 лютого 2023 року у Донецькій області Олександр Литвин, навідник відділення супроводження вантажів взводу охорони зазнав важкого поранення, впав у кому, а 16 лютого, попри зусилля лікарів, помер.

Небо то втішало рідних загиблих яскравим сонцем, то поливало землю сльозами разом із присутніми на площі. Заступник міського голови Сергій Горностай та начальник першого відділу Вознесенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки підполковник Микола Живогляд висловили співчуття рідним та близьким солдатів, які загинули заради мирного життя, заради перемоги. Після віддання військових почестей – вручення прапорів матерям воїнів та хвилини мовчання – жителі громади попрощалися з загиблими, ледве стримуючи емоції. На колінах проводжали кортежі, що везли героїв на Алею Слави.

Спочивайте з миром, Максим та Олександр, ви назавжди залишитеся у пам’яті Южноукраїнської громади…