16 серпня набув чинності Закон України від 18.07.2022 № 2421 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання трудових відносин з нефіксованим робочим часом».

Зміст нефіксованого робочого часу

Трудовий договір із нефіксованим робочим часом – це особливий вид трудового договору, умовами якого не встановлено конкретного часу виконання роботи, обов’язок працівника виконувати яку виникає виключно у разі надання роботодавцем передбаченої цим трудовим договором роботи без гарантування того, що така робота буде надаватися постійно, але з дотриманням умов оплати праці, передбаченої в ст.21.1 КЗпП.

Отже, нефіксований робочий час – це трудові відносини, які гарантують працівникові лікарняні, відпустки та інші трудові гарантії. Працівник не повинен перебувати на робочому місці з 9.00 до 18.00 щодня. Але зобов’язаний працювати у чітко визначений роботодавцем час (базові години).

Роботодавець самостійно визначає необхідність та час залучення працівника до роботи, обсяг роботи та в передбачений трудовим договором строк погоджує з працівником режим роботи й тривалість робочого часу, необхідного для виконання відповідної роботи. При цьому повинні дотримуватися вимог законодавства щодо тривалості робочого часу та часу відпочинку.

Форма трудового договору з нефіксованим робочим часом

Слід звернути увагу на те, що договір із нефіксованим робочим часом укладається виключно у письмовій формі. Примірну форму трудового договору затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики                    у сфері трудових відносин. Отже, примірну форму договору очікуємо.

Форма трудового договору з нефіксованим робочим часом

Як застереження законодавець установив новий термін – кількість базових годин. Роботодавець може вимагати відпрацювати за договором не більше 40 годин за тиждень. Це - базова кількість годин для нефіксованого робочого часу. Вона є однаковою для всіх правників, що не мають права на скорочення робочого часу за КЗпП. Кількість базових днів не може перевищувати 6 днів на тиждень.

Приймаючи рішення про укладання договору з нефіксованим робочим часом, роботодавець повинен пам’ятати  про встановлення мінімальної тривалості робочого часу працівника. Мінімальна тривалість роботи працівника на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом протягом календарного місяця становить 32 години. Саме цей мінімум роботи роботодавець має забезпечити працівнику. Якщо працівник задіяний у роботі за договором із нефіксованим робочим часом менше 32 годин на тиждень, оплату потрібно роботи виходячи з 32 годин.

Оплата праці за нефіксованим робочим часом

 Заробітну плату виплачують працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, за фактично відпрацьований час. Тобто посадовий оклад фіксують у штатному розписі. Умови праці - в договорі. В табелі обліку робочого часу потрібно достовірно обліковувати години роботи.

Якщо працівник протягом календарного місяця виконував роботу менше 32 годин, йому повинна бути виплачена заробітна плата не менше ніж 32 години робочого часу відповідно до умов оплати праці, визначених трудовим договором.

У разі згоди працівника на залучення до роботи поза межами базових днів або годин його роботу оплачують у розмірі, не меншому, ніж передбачено умовами трудового договору, а у разі перевищення нормальної тривалості робочого часу – в порядку, передбаченому ст.106 КЗпП України, тобто як надурочні, в подвійному розмірі годинної ставки.

 Особливості нарахування ЄСВ по заробітній платі з нефіксованим робочим часом

10 серпня набули чинності зміни й до Закон України від 08.07.2010 № 2464 – VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

За новою ч.5 ст.8 при нарахуванні заробітної плати (доходів) працівникам, які працюють за трудовими договорами із нефіксованим робочим часом, ставку ЄСВ застосовують до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру. Тобто доплату до мінімальної бази ЄСВ проводити не потрібно.

Застереження для працівника та роботодавця

Роботодавець не може забороняти або перешкоджати працівникові, який виконує роботу на підставі трудового договору з нефіксованим робочим часом, виконувати роботу за трудовими договорами з іншими роботодавцями.

Працівник, який відпрацював на умовах трудового договору з нефіксованим робочим часом понад 12 місяців, має право звертатися до роботодавця з вимогою укладення строкового або безстрокового трудового договору на умовах загальновстановленого у роботодавця графіка роботи з відповідною оплатою праці.

За результатами розгляду зазначеної вимоги роботодавець зобов’язаний протягом 15 календарних днів із дня звернення працівника укласти з ним такий строковий або безстроковий трудовий договір або надати йому в письмовій формі обґрунтовану відповідь про відмову укласти такий трудовий договір.

Відмова працівника від виконання роботи у базові дні та години є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, крім випадків відмови у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю чи виконанням державних або громадських обов’язків, а також повідомленням роботодавцем працівнику про наявність роботи з порушенням мінімальних строків, визначених трудовим договором із нефіксованим робочим часом.

Для звільнення працівника за трудовим договором із нефіксованим робочим часом запроваджено спеціальну підставу – за п.8 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Обмеження на укладання трудового договору з нефіксованим робочим часом

Кількість укладених трудових договорів із нефіксованим робочим часом не може перевищувати 10% загальної кількості трудових договорів. Юридичні особи та ФОП, які використовують найману працю менше ніж 10 працівників, зможуть укладати не більше одного трудового договору з нефіксованим робочим часом. 

За матеріалами газети «Праця та зарплата» від 06.08.2022 №33-34(148-149).