Система охорони здоров’я сьогодні — це понад три мільйони працюючих, тисячі лікувально-профілактичних, аптечних, санітарно-епідеміологічних установ, десятки науково-дослідних інститутів, центрів, вищих і середніх навчальних закладів, у яких експлуатується різне обладнання, комунікації, електроустановки, котельні, ліфти, водопровідно-каналізаційне господарство, технологічне обладнання харчоблоків та пралень, автотранспорт, посудини, що працюють під тиском, різноманітна медична техніка; застосовуються отруйні речовини й агресивні рідини.

У шкідливих і несприятливих умовах праці (інфекційні, психіатричні, онкологічні установи та відділення; радіологічна, рентгенівська, фізіотерапевтична, патологоанатомічна лабораторна служби; операційні, стерилізаційні та ін.) зайняті сотні тисяч працівників охорони здоров’я. У зв’язку з цим особливої значущості набуває проблема охорони та зміцнення здоров’я самого медичного працівника, формування його ставлення до власного здоров’я та мотивації на здоровий спосіб життя.

Питання здоров’я медперсоналу та його безпеки на робочому місці в цей час набули особливого значення. Звичне поняття про техніку безпеки на робочому місці не убезпечує від усього різноманіття шкідливих факторів, що впливають на медичних працівників.

Рекомендації щодо створення безпечного лікарняного середовища:

• Дотримуватись вимог, викладених у наказах і нормативних документах з охорони праці, та забезпечувати професійну безпеку в установах охорони здоров’я.
• Забезпечувати ефективний контроль за впливом шкідливих і небезпечних виробничих факторів на робочих місцях.
• Проводити вивчення причин професійної захворюваності сестринського персоналу.
• Запровадити нові форми організації праці сестринського персоналу, що дозволяють ефективно використовувати їх творчий потенціал, раціонально використовувати робочий час, зменшити частку некваліфікованої праці, чітко розподілити відповідальність між усіма членами колективу та ін.
• Проводити заходи, спрямовані на оздоровлення медичного персоналу: створення кімнат відпочинку, психологічного розвантаження.

Створення психологічного комфорту в колективі, тобто коли взаємовідносини з колегами визначаються загальною метою, довірою і взаємодопомогою, правильно налагоджена система матеріального і морального заохочення є сприятливими умовами для професійного зростання.

На працюючих в установах охорони здоров’я впливають ті ж фактори, що і в будь-якій іншій галузі промисловості, — захворюваність, умови та характер праці тощо. Однак на медичний персонал більше, ніж в інших галузях, впливають особливості професійної діяльності. Працю медичних працівників складно порівнювати з працею інших фахівців.

Медики відчувають велике інтелектуальне навантаження, несуть відповідальність за життя і здоров’я інших людей, щодня вступають контакт з великою різноманітністю людських характерів, ця професія вимагає термінового прийняття рішень, самодисципліни, уміння зберігати високу працездатність в екстремальних умовах. Нерідко лікувально-діагностичні, реанімаційні заходи, оперативні втручання проводяться в нічний час, що значно ускладнює працю медичного персоналу.

Деякі групи медичних працівників у процесі професійної діяльності можуть піддаватися впливу багатьох факторів, небезпечних для здоров’я. Серед фізичних факторів, які можуть істотно вплинути на стан здоров’я медичного персоналу, одне з перших місць посідає іонізуюче випромінювання. У нашій країні десятки тисяч медичних працівників професійно пов’язані з впливом цього чинника. У діагностичних і лікувальних маніпуляціях під контролем рентгенівського випромінювання поряд із рентгенологами працюють участь хірурги, анестезіологи, травматологи, реаніматологи та середній медичний персонал. Рівні опромінення на робочих місцях цих фахівців, а також дози рентгенівського випромінювання, які вони отримують, в окремих випадках перевищують дози, одержувані рентгенологами і лаборантами. Великого поширення в медицині отримали прилади й устаткування, генеруючі неіонізуючі випромінювання та ультразвук. Вони широко застосовуються у фізіотерапевтичній практиці, хірургії та офтальмології при використанні лазерів, у процесі ультразвукової діагностики в пацієнтів хірургічних, гінекологічних та акушерських відділень. Праця багатьох медичних працівників пов’язана з напруженням зору, тому дотримання вимог до освітлення робочих приміщень та робочих місць персоналу є важливим елементом раціональної організації праці. Також для медперсоналу є достатньо високий ризик інфікування вірусними гепатитами, ВІЛ-інфекцією, а сьогодні ще й COVID-19.

Зауважимо, що виникнення захворювання у медичного працівника залежить від підвищеної чутливості організму людини, відсутності або неефективності засобів індивідуального захисту, контакту з інфікованими пацієнтами, недосконалості інструментарію та обладнання. Контакт персоналу з потенційно небезпечними хімічними речовинами, що використовуються в закладах охорони здоров’я, може становити небезпеку для здоров’я. Однією з особливостей професійної діяльності медичних працівників багатьох спеціальностей є контакт з інфікованими пацієнтами. Так, туберкульоз як захворювання, характерне для медичних працівників протитуберкульозних закладів, описаний у багатьох країнах.

Середній медичний персонал має власні особливості трудового процесу. Зокрема, сестринський персонал відчуває великі інтелектуальні та психологічні навантаження, щодня стикаючись із різноманітністю людських характерів, з проявом болю, стражданнями. Завдання, покладені на медичну сестру, роблять її роботу надзвичайно багатогранною і дуже складною. У зв’язку з цим посилюється вплив цілої низки несприятливих професійних чинників, пов’язаних з умовами і характером праці сестринського персоналу, які негативно впливають на стан здоров’я, призводячи до виникнення захворювань, втрати працездатності, інвалідності, а часом — до безпосередньої загрози життю.

Однією з неодмінних умов трудової діяльності є здатність людини зрозуміти і контролювати умови своєї праці. Негативним моментом є той факт, що багато медичних працівників сестринського ланки, часто займаються самолікуванням, не звертаються своєчасно до лікаря, що призводить до хронічного перебігу хвороби.

Тож можна зробити висновок: медичний працівник насамперед повинен бути для пацієнта прикладом належного ставлення до власного здоров’я.