Вихідна допомога при звільненні – це гарантована державою грошова компенсація при звільненні працюючого з ініціативи роботодавця. Виплату вихідної допомоги у разі звільнення працівників передбачено статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпПУ), а також колективними договорами (угодами).

В яких випадках і в якому розмірі вона виплачується:

- відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, установою, організацією (п.6 ст.36 КЗпПУ) – виплачується не менше одного середньомісячного заробітку;

- відмова працівника від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці (п.6 ст.36 КЗпПУ) – не менше одного середньомісячного заробітку;

- зміни в організації виробництва та праці, у тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ст.40 КЗпПУ) – не менше одного середньомісячного заробітку;

- виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, що перешкоджають продовженню цієї роботи (п.2 ст.40 КЗпПУ) – не менше одного середньомісячного заробітку;

- відмова в наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на працівника обов’язків вимагає доступу до державної таємниці (п.2 ст.40 КЗпПУ) – не менше одного середньомісячного заробітку;

- поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п.6 ст.40 КЗпПУ) – не менше тримісячного середнього заробітку;

- припинення повноважень посадових осіб (п.5 ч.1 ст.41 КЗпПУ) – не менше шестимісячного середнього заробітку.

У колективному (трудовому) договорі можуть бути додатково передбачені й інші підстави виплати вихідної допомоги.