Відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України (із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20.05.2014 № 1275Л/ІІ), за громадянами України, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, гарантується збереження місця роботи, посади і компенсація із бюджету середнього заробітку .

Таким чином, починаючи з 01.04.2014 громадяни, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, не підлягають звільненню, вони увільняються від роботи (звільняються від виконання посадових обов’язків). При цьому за ними зберігається середній заробіток на період до одного року (починаючи з дати початку проходження військової служби)

Указом Президента № 15/2015  «Про часткову мобілізацію» визначено, що з 18 березня по 1 травня 2015 року мають бути звільнені в запас (демобілізовані) військовослужбовці, призвані на військову службу навесні 2014 року.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України (частина 2 статті 24 Закону № 2232).

Як правило, дата звільнення з військової служби визначається з урахуванням часу, необхідного для того, щоб дістатися до місця проживання.

Тому працівник, звільнений з військової служби, наприклад, 19 квітня 2015 року, повинен звернетися до кадрової служби організації з метою приступити до роботи   20 квітня 2015 року.

Не виключено, що після звільнення з військової служби працівник не одразу виявить намір приступити о роботи, тому звернеться до кадрової служби через певний проміжок часу після демобілізації. В такому випадку одразу після появи працівника на роботі уповноважена роботодавцем особа має запропонувати працівникові надати письмові пояснення щодо його відсутності на роботі.

            Зважаючи на особливість ситуації, роботодавець напевне визнає відсутність працівника на роботі з поважних причин. За таких умов слід протабелювати всі дні з дати мобілізації  позначкою «І»(інші види неявок).

Що ж робити у випадках, коли сплинув річний строк з дати мобілізації і, відповідно, сплинув і строк, на який працівнику надано гарантії щодо збереження місця роботи та середнього заробітку статтею 119 КЗпП? Ситуація цілком ймовірна з огляду на те, що хтось із працівників може перебувати на лікуванні після отриманих поранень, «відпочивати» після повернення із зони ведення бойових дій або, у найгіршому випадку, перебувати у полоні чи розшукуватися у зв’язку із зникненням. Безумовно, звільнити працівника до з’ясування обстави його відсутності не дозволять ані сумління, ані законодавство про працю, яким не передбачено можливості припинення трудового договору з працівником внаслідок тривалого нез’явлення на роботі з невідомих причин. Причини, з яких працівник відсутній на роботі не можуть вважатися «не поважними» допоки не буде встановлено чому працівник не приступив до роботи після спливу річного строку з моменту мобілізацій зважаючи на наявність Указу про мобілізацію. Натомість, роботодавець має вжити всіх можливих заходів із розшуку працівника: звернутися за інформацією до родичів, військового комісаріату, який призвав працівника на військову службу, військової частини тощо.

Зважаючи на те, що компенсації з Державного бюджету підлягає середній заробіток працівника тільки протягом року з моменту його мобілізації, після збігу річного строку необхідно видати наказ про припинення нарахування та сплати призваному на військову службу працівнику середнього заробітку.