Днем народження енергоблоку №2 Южно-Української АЕС прийнято вважати 6 січня 1985 року. Цього дня прилади його блочного щита управління зафіксували синхронізацію турбогенератора з енергосистемою країни та виробіток перших кіловат.  Через три місяці блок було виведено на проектну потужність - один мільйон кіловат на годину. Ще  36 днів тривали комплексні випробування на 100%-му рівні потужності (дослідно-промислова експлуатація). Життєвий цикл «експлуатація» для другого южно-українського стартував 12 травня 1985 року.  Саме цього дня, 12 травня, але вже три десятиліття по тому - 2015 року - завершиться період його проектної роботи. Блок буде зупинено та переведено в холодний стан. Та при цьому - атомники впевнені - він ще «повен сил». Дослідження фахівців і досвід розвинутих «атомних» країн доводять, що експлуатацію другого «мільйонника» ЮУАЕС можна продовжити. Щоб підготувати та обґрунтувати друге життя блоку, енергетики реалізують широкомасштабну програму, яка включає заходи з доведення рівня його безпеки до сучасних світових стандартів, кваліфікації обладнання, переоцінку безпеки та ін.

Детальніше про це - трохи згодом. Поки ж, аби не порушити хронологію, розмову про другий южно-український почнемо з історії. Офіційним початком робіт зі спорудження блоку вважається липень 1981 року. Проте ще до цього, у вересні 1979-го, було виконано фундаментну частину під його реакторне відділення. Компонувальна схема першої черги станції така, що окремі об'єкти - машинна зала та спецкорпус - використовуються одночасно для двох блоків АЕС. Таким чином, під час будівництва першого було зроблено значний заділ для зведення другого. Завдяки цій обставині, а також набутому у процесі спорудження мільйонника-первістка досвіду, блок №2 став до лав діючих у півтора рази швидше. З моменту установки реактора на штатне місце до його фізичного пуску пройшов один рік. Подібних результатів у атомному будівництві Радянського Союзу на той час не було.

Черговий енергоблок, що виріс у південному українському степу, став результатом праці 13 тисяч людей - фахівців 12 проектних інститутів, 30 будівельно-монтажних і налагоджувальних організацій, більш як 400 підприємств-постачальників. Майже 1000 напружених днів і ночей вони працювали на один загальний результат - пуск. Та сказати, що все було легко і просто - погрішити проти істини. За всіх великих і малих досягнень у період будівництва, пуску, освоєння проектної потужності не все в житті блоку йшло рівно та гладко. «Другий ми пускали далеко не по вже второваному шляху. Було немало складнощів, що виникали, до речі, не лише в пусковий період. Причини їх різні, та з перших днів стало зрозуміло, що блок, як у нас казали, виявився з характером», - ділиться спогадами  заступник головного інженера з експлуатації першої черги АЕС Микола Феофентов. У цьому місці перервемо на якийсь час бесіду з Миколою Олексійовичем і надамо деякі пояснення. Енергоблоки №1 і №2 Южно-Української АЕС належать до блоків малої серії. Та близнятами їх назвати не можна - лише по реакторному відділенню між ними налічується більше 100 відмінностей. Другий став наступним кроком на шляху розробки серійного проекту ВВЕР-1000 (водо-водяний енергетичний реактор потужністю 1000 мегават). «Деякі речі, які лише обкатувалися на першому блоці, на другому приймалися вже за результатами цієї обкатки, і в разі потреби видозмінювалися. Тому за деякими показниками, за проектними основами він вже на старті випереджав проект енергоблоку №1, - продовжує розмову Микола Феофентов. - Наприклад, починаючи з енергоблоку №2 і для всіх наступних реакторів ВВЕР-1000 встановлено оптимальну кількість органів системи управління захистом. Були в історії другого южно-українського й дуже складні моменти, які всі ми важко переживали: блок був «піонером» із заміни парогенераторів, свого часу довелося вирішувати проблеми з генератором і блочним трансформатором. Та я сьогодні не став би акцентувати увагу на труднощах і проблемах у роботі обладнання. Будь-яке залізо можна відремонтувати. Це питання часу, коштів і кваліфікації людей. А в кваліфікації, чи, по-іншому, професіоналізмі нашого персоналу я впевнений. Ми неодноразово доводили, що здатні будь-які неполадки та несправності усунути з потрібною якістю і в потрібний час. Переконаний, що нашому колективу під силу й завдання продовження та подальшої безпечної експлуатації вже другого за рахунком блоку-ветерана на нашому майданчику».

 Наскільки обґрунтована впевненість керівника? Адже в такому складному процесі як продовження виробничого життя ядерного енергоблоку нехай навіть найвища кваліфікація персоналу має бути підкріплена все тими ж достатніми запасами часу, необхідними обсягами фінансових вливань, позитивними висновками всіляких експертиз і багатьма іншими чинниками. Підтвердити їх наявність ми просимо ще одного нашого співрозмовника заступника головного інженера з продовження терміну експлуатації та інжинірингу Ігоря Кравченка. Але перед тим, як надати йому слово, - ще одне коротке пояснення.

На сьогодні в світі експлуатується 439 ядерних енергоблоків, 224 з яких мають вік 30 і більше років. При цьому в деяких державах - Франції, Швейцарії, Південній Кореї та ін. - таке визначення як «проектний термін експлуатації» відсутнє. Там виробниче життя енергоблоку триває на підставі періодичних переоцінок безпеки, у яких постійно обґрунтовується наступний період його безпечної роботи (як правило, це 10-річний цикл). Тому в документах МАГАТЕ частіше вживається термін «довгострокова експлуатація». Та справа, як ви самі розумієте, не у визначеннях, а в суті. А вона така, що переважна більшість країн з розвинутою атомною енергетикою активно використовує практику експлуатації ядерних блоків понад 30 років. І Україна в їх числі. На сьогодні понад проектний термін, відповідно до виданих ліцензій Держатомрегулювання, працюють три вітчизняні енергоблоки - два рівненські та перший южно-український.

«Альтернативи продовженню терміну служби блоків АЕС на нинішньому етапі немає, - вступає в розмову Ігор Кравченко. - Судіть самі: капітальні вкладення в спорудження нового енергоблоку складають від 2 до 6 млрд доларів США, залежно від проекту та місця розміщення. А вартість усіх заходів з продовження, в т.ч. і найдорожчих, покликаних привести блок у повну відповідність до чинних правил безпеки, обчислюється приблизно 6-8% від цієї суми. За нинішнього енергодефіциту Україна не може собі дозволити вивести з експлуатації блок-мільйонник, нічим його не замінивши. Часу та грошей на спорудження нового у нас немає. Теплова енергетика через відомі події перебуває в кризі. Що стосується інших генерацій, наприклад, нетрадиційних джерел енергії - вітрових і сонячних електростанцій, то їх частка у вітчизняному енерговиробництві настільки мала, а вартість кіловата настільки висока, що вести сьогодні мову про заміну АЕС було б утопією».

Перерахувавши всі аргументи на користь другого життя атомних блоків взагалі, і южно-українського №2, зокрема, Ігор Вікторович переходить до головного постулату нашої розмови: продовження терміну експлуатації можливе лише за умови доведення обладнання атомного енергоблоку до рівня світових норм безпеки. Це правило для атомників непорушне. На підтвердження І. Кравченко звертається до результатів партнерської перевірки Всесвітньої асоціації операторів АЕС, що пройшла на южно-українському майданчику в листопаді минулого року. Після двотижневого знайомства з підприємством 24 міжнародні експерти з 12 «атомних» країн високо оцінили роботу, проведену на першому енергоблоці в рамках підготовки до надпроектної  експлуатації (у 2013 році Держінспекція ядерного регулювання видала ліцензію на роботу блоку до 2023 року). Визнано, що за так званими цільовими критеріями безпеки він відповідає кращим світовим зразкам.         

За аналогією з першим до продовження готують блок №2. Процес цей тривалий (на другому «мільйоннику» він стартував 2007 року) і дуже відповідальний, тож крок за кроком прописаний у деталізованих планах-графіках. Сьогодні атомники мають у своєму арсеналі вже напрацьовані алгоритми їх реалізації, що, поза сумнівом, їм допомагає. На нинішньому етапі з Держатомрегулювання вже узгоджено рішення про продовження експлуатації 13 з 15 груп обладнання. У повному обсязі виконано кваліфікацію на «жорсткі» умови навколишнього середовища (756 позицій). На сейсмічні впливи на початок 2015 року кваліфіковано 97% обладнання (1951 з 2013 позицій). З 85 обов'язкових заходів, передбачених у рамках продовження, реалізовано 32, 4 з яких - достроково. Виконання решти енергетики розпочнуть після виведення енергоблоку в плановий капітальний ремонт, який стартує у травні 2015 року і триватиме 300 календарних діб. «На нас чекає напружена робота, - ділиться планами Ігор Кравченко. - За 10 місяців ремонтної кампанії нам належить виконати дуже значні обсяги робіт з реконструкції та заміни обладнання, що морально застаріло чи виробило свій ресурс. Я, звичайно, можу навести перелік намічених заходів, який ряснітиме складними та зрозумілими лише вузьким фахівцям термінами, та, думаю, він не додасть читачам розуміння змін, що відбуваються на АЕС. Тому скажу про головне: ми цілеспрямовано рухаємося шляхом підвищення безпеки нашого другого «мільйонника». Упевнені, що нам вдасться втілити всі наші плани, і що блок №2 увійде в новий етап свого життя з характеристиками, які не поступатимуться, а може й перевищать показники першого». До початку цього етапу залишається приблизно рік. Після закінчення цього терміну обладнання другого южно-українського енергоблоку буде кардинально оновлено. Таким чином, він справедливо та без перебільшення стане ще одним молодим блоком-ветераном, який заступить на нову вахту з безпечного виробітку електричних кіловат для України.

Г. МЕДВІНСЬКА,

відділ роботи з громадськістю та ЗМІ ВП ЮУАЕС.

Тел./факс:   (05136)   2-18-35, 5-64-44

e - mail: smi@sunpp.atom.gov.ua

          oinfo@sunpp.atom.gov.ua