Україна за природно-ресурсним та аграрним потенціалом посідає провідне місце у світі. Однак цей потенціал використовується вкрай неефективно, а агропромисловий комплекс України за рівнем розвитку значно відстає від передових країн світу і ЄС. Мета та завдання виконання завдань і доручень Президента України полягає у підвищенні ефективності аграрного сектору, удосконалення земельних відносин, створення стабільного інвестиційного середовища для національних та іноземних інвесторів для розвитку аграрного сектору України, забезпечення передбачуваності регуляторної політики в аграрному секторі. Основними завданнями держави у даній сфері є удосконалення законодавства у сфері земельних відносин, створення прозорого ринку земель, розроблення ефективного механізму обороту земель сільськогосподарського призначення та створення сприятливих умов для розвитку сільського господарства.

На сьогоднішній день для виконання даних завдань:

• спрощено оподаткування доходів виробничих сільськогосподарських кооперативів та їх членів;
• запроваджено ефективний механізм державної підтримки галузі тваринництва (дотація фізичним особам від 250 до 1000 грн. за голову молодняку великої рогатої худоби до досягнення нею 15 місячного віку), який дав змогу вперше за роки незалежності отримати приріст поголів’я великої рогатої худоби на 1,8% (за перше півріччя 2013 року приріст склав 3,3%);
• на законодавчому рівні встановлено можливість застосування нових фінансових інструментів – аграрних розписок, що дозволять сільськогосподарським товаровиробникам на початкових етапах виробництва залучати необхідні фінансові ресурси;
• урегульовано питання оренди водних об’єктів суб’єктами господарювання, які здійснюють діяльність у сфері рибного господарства; 
• затверджено типові договори оренди водних об’єктів та державних гідротехнічних споруд.

Україна є країною, яка відноситься до енергодефіцитних держав. Забезпечення різними видами енергоресурсів є нерівномірним, а окремі галузі паливно-енергетичного комплексу мають різні рівні розвитку.

Головними проблемами у сфері енергетичної безпеки України є: необхідність визначення стратегічного бачення розвитку паливно-енергетичного комплексу України, надмірна залежність економіки України від монопольних джерел постачання паливно-енергетичних ресурсів, відсутність суттєвих позитивних зрушень у диверсифікації джерел енергопостачання, надмірна енергоємність економіки, високий рівень зносу основних виробничих фондів паливно-енергетичного комплексу, який перешкоджає ефективному використанню енергоресурсів.

Рівень енергетичної незалежності України може бути збільшено за рахунок зваженої енергетичної політики держави, як зовнішньої, так і внутрішньої.

Головними напрямами цієї політики є сприяння збільшенню долі власних енергоресурсів в балансі палива та енергії, підвищенню ефективності енерговиробництва та енерговикористання, диверсифікації джерел та шляхів постачання енергоресурсів, використанню вигідних транзитних можливостей щодо постачання нафти і газу в інші країни, а також удосконалення державного управління і регулювання діяльності у сфері енергетики.

Найбільш важливими шляхами збільшення долі власних енергоресурсів в енергетичному балансі є:

• нарощування видобутку вугілля до оптимальних об'ємів та підвищення його енергетичної якості за рахунок стабільного бюджетного фінансування вугільної промисловості; введення нових виробничих потужностей взамін збиткових і неперспективних; технічного переозброєння підприємств, що залишаються в експлуатації; вирішення соціальних проблем шахтарів та стимулювання підвищення продуктивності праці; збільшення глибини переробки вуглепродуктів;
• освоєння нових родовищ та нарощування видобутку нафти і газу за рахунок: підвищення ефективності геологорозвідувальних робіт; застосування новітніх технологій та обладнання для видобутку вуглеводнів (у тому числі для важковидобувних копалин і родовищ Чорноморсько-Азовського шельфу); посилення державного контролю та нагляду за використанням надр;
• удосконалення та оптимізація по складовим енергетичного балансу за рахунок: ефективного використання промислового обладнання; застосування новітніх технологій замість застарілих; збільшення частки вітчизняного палива та зменшення імпортного; підтримки ядерної енергетики; зменшення долі спалювання газу та мазуту; зменшення втрат при переробці, транспортуванні та споживанні ПЕР;
• нарощування використання в широких промислових масштабах нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії, у тому числі: метану вугільних родовищ, біологічного газу, енергії вітру, малої гідроенергетики, та інших місцевих енергоресурсів.