Право на інформацію та право на звернення є окремими конституційними правами особи і мають різну юридичну природу. Порядок реалізації цих прав регулюється різними законами.

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає запит як «прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні». Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом тощо).

Закон України «Про звернення громадян» передбачає різні форми звернень: пропозиції, заяви і скарги, які можуть містити різні за змістом вимоги, прохання чи пропозиції.

Різниця між зверненням громадян й запитом на публічну інформацію полягає передусім в тому, про що просить адресата автор документа. В запиті на інформацію може міститися лише прохання надати певну інформацію або копію документа, які можуть знаходитися у володінні розпорядника. В зверненні громадян автор звернення повідомляє адресату певну інформацію і просить вчинити певні дії.

У спірних випадках необхідно дивитися, що в остаточному підсумку просять від адресата – надати інформацію, документ (запит) чи щось інше (звернення). В документі може також міститися і прохання надати інформацію, і інше прохання. У цьому випадку у першій частині документ розглядається як запит на інформацію, у другій – як звернення.

Запити на інформацію можуть подавати фізичні та юридичні особи, об’єднання громадян без статусу юридичної особи, звернення – лише фізичні особи.

Різняться є і строки розгляду документів. За загальним правило, відповідь на запит на інформацію надається протягом 5 робочих днів з моменту його отримання, відповідь на звернення – у термін не більше одного місяця. Строки також можуть бути і більш скороченими, і більш тривалими. Однак, узагальнюючи, строки надання відповідей на запити є більш скороченими порівняно зі строками надання відповідей на звернення громадян.