Новонароджені та шлюби
Реєстраційна служба 18.11.2024
Південноукраїнський відділ державної реєстрації актів цивільного стану
З 10 по 16 листопада в Южноукраїнській міській територіальній громаді зареєстровано 3 актові ...
Збройна агресія та повномасштабне вторгнення військ російської федерації на територію України російської федерації проти України, тимчасова окупація, призводить до загибелі та створює різні ризики для безпеки жінок і чоловіків.
У контексті повномасштабної війни та процесів деокупації, післявоєнного відновлення та перехідного (відновного) правосуддя дуже важливо врахувати потреби, потенціал різних груп жінок і чоловіків, які постраждали внаслідок війни, та забезпечити збалансовану участь жінок і чоловіків у прийнятті відповідних рішень.
Серед існуючих проблем є нерівність у доступі жінок і чоловіків до прийняття рішень, ресурсів, а також стереотипи щодо соціальних ролей жінок і чоловіків у суспільному та політичному житті, що негативно впливає на представництво та участь жінок у таких процесах.
Жінки значно менше, ніж чоловіки, залучаються до врегулювання та розв’язання міжнародного збройного конфлікту в Україні у складі структур безпеки і оборони, офіційних переговорних місій. Так, у 2020 році до складу тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації на окремих територіях сходу України було включено лише дві жінки від України, до посадових обов’язків яких належать гуманітарні та соціально-економічні питання (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/752-2022-р#Text).
За даними Збройних Сил, загальна кількість жінок у Збройних Силах зростає. У березні 2021 року жінки становили 15,6 % загальної кількості військовослужбовців. Крім того, у 2021 році вперше в історії Збройних Сил було присвоєно військове звання бригадного генерала медичної служби жінці-військовослужбовцю — командувачу Медичних сил Збройних Сил.
До початку широкомасштабного вторгнення рф в Україну кількість жінок у лавах ЗСУ становила близько 30 тис. Зараз ця кількість збільшилася вдвічі, згідно даних пресслужби Міністерства оборони України. У захисті України беруть участь понад 60 тисяч жінок, них 42 тисячі жінок військовослужбовців, 5 тисяч жінок «на передньому краї».
З прийняттям у 2018 році Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях» жінки проходять військову службу на рівних засадах з чоловіками (доступ до посад і військових звань, обсяг відповідальності під час виконання обов’язків військової служби, призначення військовослужбовців у добовий наряд, відправлення у відрядження і звільнення від проходження зборів). Однак деякі посади залишаються недоступними для жінок, зокрема посади офіцерського складу, пов’язані з використанням отруйних речовин, а також на підводних човнах і надводних кораблях, в управліннях бригад підводних кораблів, крім спеціальностей морально-психологічного та медичного забезпечення.
У 20-ту річницю Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпекаˮ розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2020 р. № 1544 затверджено Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпекаˮ на період до 2025 року, який став другим національним планом впровадження цієї Резолюції.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №752-р від 12.08.2022 р. схвалено Державну стратегію забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року (далі — Стратегія) (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/752-2022-р#Text).
Схвалення Стратегії зумовлено необхідністю забезпечення реалізації єдиної державної політики, спрямованої на досягнення рівних прав та рівних можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства, вдосконалення механізмів її реалізації.
Метою Стратегії є зменшення фактичної нерівності жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства та забезпечення впровадження міжнародних та європейських стандартів рівності. Мета Стратегії досягається за стратегічними цілями, якими визначаються підходи до формування політики, шляхи розвитку національного механізму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків та відповідають завданням, встановленим у національних Цілях сталого розвитку, а також напрямам Пекінської декларації.
Стратегією визначено стратегічну ціль 2: жінки та чоловіки вільні від насильства, зокрема пов’язаного з воєнними діями та збройними конфліктами, мають рівний доступ до правосуддя та беруть рівну участь у розбудові миру та постконфліктному відновленні. Ця ціль відповідає пріоритетам Пекінської декларації за напрямами “Насильство щодо жінокˮ, “Жінки та збройні конфліктиˮ та “Права людини жінокˮ, а також сприятиме виконанню завдань, визначених Цілями сталого розвитку: забезпечення гендерної рівності, розширення прав і можливостей усіх жінок та дівчат, скорочення нерівності, сприяння побудові миролюбного і відкритого суспільства в інтересах сталого розвитку, забезпечення доступу до правосуддя для всіх і створення ефективних, підзвітних та заснованих на широкій участі інституцій на всіх рівнях.
Згідно зі Стратегією досягнення вказаної стратегічної цілі сприятиме розв’язанню ряду проблем:
- недостатнє врахування потреб різних груп жінок і чоловіків, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, у законах, стратегіях, програмах і планах щодо постконфліктного відновлення та розбудови миру, перехідного правосуддя та реінтеграції внутрішньо переміщених осіб тощо;
- недостатнє представництво жінок у мирних перемовинах, недостатня залученість жінок до прийняття рішень щодо постконфліктного відновлення та роззброєння, до врегулювання та розв’язання міжнародного збройного конфлікту в Україні у складі структур безпеки і оборони;
- недостатня залученість жінок, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, до процесів постконфліктного відновлення та розбудови миру на національному, регіональному та місцевому рівні для побудови мирних та інклюзивних спільнот, подолання безпекових викликів;
- недостатнє представництво жінок серед військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, особливо на рівні прийняття рішень;
- недостатнє забезпечення гідних умов праці для жінок та рівних з чоловіками можливостей у секторі безпеки та оборони; відсутність дієвого механізму реагування на випадки всіх форм дискримінації за ознакою статі, зокрема на робочому місці;
- низький рівень обізнаності населення щодо форм і проявів дискримінації за ознакою статі та наявних механізмів захисту від дискримінації, особливо серед жінок і чоловіків із числа вразливих груп, які зазвичай зазнають дискримінації за декількома ознаками.
