Вплив праці та відпочинку на організм людини

Соцзахист 11.03.2024 Версія для друку

У процесі праці працездатність, тобто здатність людини до трудової діяльності певного роду, а відповідно, і функціональний стан організму зазнають змін. Підтримка працездатності на оптимальному рівні – основна мета раціонального режиму праці та відпочинку.

Режим праці та відпочинку – це встановлювані для кожного виду робіт порядок чергування періодів роботи і відпочинку та їх тривалість.

Раціональний режим – це співвідношення і зміст періодів роботи і відпочинку, при яких висока продуктивність праці поєднується з високою і стійкою працездатністю людини без ознак надмірної втоми протягом тривалого часу. Таке чергування періодів праці та відпочинку дотримується в різні відрізки часу: протягом робочої зміни, доби, тижня, року відповідно до режиму роботи підприємства.

Висока працездатність при будь якому виді діяльності забезпечується тільки у тому випадку, коли трудовий ритм співпадає із природною періодичністю добового ритму фізіологічних функцій організму. У зв’язку із добовою періодикою життєдіяльності в різні відрізки часу організм людини неоднаково реагує на фізичне та нервово-психічне навантаження, а його працездатність і продуктивність праці протягом доби схильні до певних коливань. Відповідно до добового циклу найвищий рівень працездатності припадає на ранкові і денні години – з 8 до 20 години, а найнижчий – у нічні години. Особливо несприятливий проміжок від 1 до 3-4 годин ночі.

Працездатність людини протягом робочої зміни характеризується фазним розвитком. Основними фазами є:

фаза впрацьовування, або наростаючої працездатності. Протягом цього періоду відбувається перебудова фізіологічних функцій від попереднього виду діяльності людини до виробничої. У залежності від характеру праці та індивідуальних особливостей ця фаза триває від декількох хвилин до 1,5 години;
фаза стійкої високої працездатності. Для неї характерно, що в організмі людини встановлюється відносна стабільність або навіть деяке зниження напруженості фізіологічних функцій. Цей стан поєднується з високими трудовими показниками (збільшення виробітку, зменшення браку, зниження витрат робочого часу на виконання операцій, скорочення простоїв обладнання, помилкових дій). У залежності від ступеня важкості праці фаза стійкої працездатності може утримуватися протягом 2-2,5 і більше годин;
фаза розвитку втоми і пов’язаного з цим падіння працездатності триває від декількох хвилин до 1-1,5 години й характеризується погіршенням функціонального стану організму і техніко-економічних показників його трудової діяльності.

Для динаміки працездатності людини протягом доби, тижня характерна така ж закономірність, що й для працездатності протягом зміни. В різний час доби організм людини по різному реагує на фізичне та нервово-психічне навантаження. Відповідно до добового циклу працездатності найвищий її рівень припадає на ранкові і денні години: з 8 до 12 години першої половини дня, та з 14 до 17 години другої половини дня. У вечірні години працездатність знижується, досягаючи свого мінімуму вночі. У денний час найнижча працездатність, як правило, відзначається в період між 12 і 14 години, а в нічний час – з 3 до 4 години. У перші дні тижня працездатність поступово збільшується у зв’язку з поступовим входженням у роботу. Досягаючи найвищого рівня на третій день, працездатність поступово знижується, різко падаючи до останнього дня робочого тижня. У річному циклі, як правило, найбільш висока працездатність спостерігається в середині зими, а в жарку пору року вона знижується.

Основою для розробки режиму праці та відпочинку є динаміка працездатності. При розробці режиму роботи з урахуванням умов виробництва й особливостей кожного конкретного виду робіт визначається загальна величина часу на відпочинок, розподіл цього часу протягом зміни (перерви в роботі та їх тривалість), характер відпочинку.

Тривалість відпочинку протягом зміни (регламентовані перерви) залежить в основному від важкості праці та умов його здійснення. При визначенні тривалості відпочинку протягом робочого часу необхідно враховувати виробничі фактори, що викликають втому: фізичні зусилля, нервове напруження, темп роботи, робоче положення, монотонність роботи, мікроклімат, забрудненість повітря, виробничий шум, вібрація, освітлення. Залежно від сили впливу кожного з цих факторів на організм людини встановлюється час на відпочинок. Внутрішньозмінні режими праці та відпочинку повинні включати в себе перерву на обід і короткочасні перерви на відпочинок.

Обідня перерва пов’язана з природною необхідністю організму у відпочинку після декількох годин роботи й потребою в прийомі їжі. Вона запобігає або зменшує зниження працездатності, яка відмічається в середині робочого дня у зв’язку з втомою, що накопичилася за першу половину зміни. Ефективність його залежить від правильного вибору часу для перерви, тривалості, змісту та організації. Обідню перерву слід влаштовувати в середині робочої зміни або з відхиленням до однієї години, тривалістю 40 – 60 хв., щоб працівник використовував не більше 20 хв. для прийому їжі, а решту часу – на відпочинок. Вона складається, з одного боку, з кількості часу, необхідного для відновлення фізіологічних функцій до певного рівня, що забезпечує зняття втоми, а з іншого боку, з кількості часу, необхідного для нормального прийому їжі.

Короткочасні (регламентовані) перерви на відпочинок призначені для зменшення втоми, яка розвивається в процесі роботи. На відміну від обідньої перерви і перерв на особисті (фізіологічні) потреби вони є частиною робочого часу і призначаються одночасно для колективу всього цеху або ділянки. Кількість і тривалість короткочасних перерв визначають виходячи з характеру трудового процесу, ступеня інтенсивності і важкості праці. При наявності ознак зниження працездатності слід влаштовувати перерви для відпочинку. З метою попередження зниження працездатності, перерва на відпочинок призначається до настання втоми організму. На роботах, які вимагають великої напруги й уваги, рекомендуються часті, але короткі перерви (5-10 хв.). На важких роботах з великими фізичними зусиллями – менш часті, але більш тривалі перерви (до 10 хв.), На особливо важких роботах необхідно поєднувати роботу протягом 15-20 хвилин з відпочинком тієї ж тривалості.

Відпочинок може бути активним і пасивним. Пасивний відпочинок (у положенні сидячи, лежачи) необхідний при важких фізичних роботах, пов’язаних з постійними переходами чи виконуються стоячи, особливо при несприятливих умовах зовнішнього середовища. Активний відпочинок рекомендується на роботах, що протікають у сприятливих умовах праці. Найбільш ефективною формою активного відпочинку є виробнича гімнастика.

Читайте також