ПАМ’ЯТАЄМО!
Пам'ятаємо 18.04.2025
Виконавчий комітет Південноукраїнської міської ради
Сьогодні минають роковини загибелі Захисника України, воїна нашої громади, старшого навідника гранат...
Олександр народився в селі Воєводське Первомайського району. У дитинстві разом із сім’єю переїхав до міста Південноукраїнська. Тут навчався в Південноукраїнському ліцеї № 2. У віці 13 років разом з рідними переїздить в місто Магнітогорськ російської федерації, там закінчив школу. В Магнітогорському металургічному коледжі здобув професію електрозварювальника. Згодом Олександр повернувся жити в нашу громаду. Проходив військову сторокову службу, працював на різних підприємствах міста, одружився. У молодого подружжя народилося двоє діточок, донька та син.
З 2015 року Олександр став на захист держави, виконував службові завдання на перших лініях фронту в зоні АТО/ООС. З 2019 року, майже на два роки Олександр підписує контракт на військову службу.
12 березня 2022 року Олександр був призваний за мобілізацією. А з 16 червня 2022 року під час виконання бойового завдання пов’язаного із захистом Батьківщини поблизу н.п. Тошківка Сєвєродонецького району Луганської області стрілець 2 – го відділення супроводження взводу охорони підвозу боєприпасів роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення військової частини, старший солдат – Олександр Давиденко вважався зниклим безвісти.
Більше двох років рідні шукали, вірили та чекали… Але ця зустріч виявилася не такою, як мріялося. Давиденко Олександр Вячеславович, 1993 року народження повертається до рідної домівки «на щиті».
Сьогодні найболючішу втрату переживають тато, мама, донечка та синочок, а разом з ними і вся громада.
Зі словами співчуття з приводу непоправної втрати до родини і близьких загиблого звернулися перший заступник міського голови Микола Покрова та тимчасово виконуючий обов’язки начальника першого відділу вознесенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Максим Тофан.
Присутні вшановали світлу пам’ять загиблого земляка Давиденка Олександра Вячеславовича хвилиною мовчання.
У цю важку хвилину важко знайти слова, які могли б загоїти рани в серцях їхніх рідних, друзів, побратимів. Але ми маємо пам’ятати: Герої не вмирають. Вони житимуть у нашій пам’яті, у наших вчинках, у кожному мирному дні, який вони виборювали для нас ціною власного життя.
Вічна пам’ять і слава Герою!
