Інформаційна сторінка до 20-ї річниці незалежності України

15.08.2011 Версія для друку

До 20-ї річниці незалежності України

День Незалежності України — це головне державне свято України, що відзначається щороку 24 серпня на честь прийняття Верховною Радою УРСР Акту проголошення незалежності України, що прийнято вважати датою утворення держави Україна в її сучасному вигляді.

Проголошення державної незалежності України 24 серпня 1991 р. принципово по-новому поставило питання державного, економічного та політичного розвитку України. Йшлося про нову і, як засвідчив подальший розвиток подій, надзвичайно складну сторінку її багатовікової історії. Проголошення незалежності України та завдання створення самостійної Української держави закономірно висунули проблему розгортання державотворчих процесів. Народ України заявив, що будуватиме державу суверенну й самоврядну, незалежну та відкриту, демократичну і правову. Розв’язання цього завдання наштовхнулося на цілу низку дуже непростих питань.

Початок становлення Незалежності

Початок 90-х років, коли український народ заявив про своє бажання будувати суверенну державу, посідає особливе місце в історії України.
Основою державотворчих процесів стала прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 р. "Декларація про державний суверенітет України". В ній зазначалося, що джерелом влади є народ. Влада має здійснюватися на основі права на самовизначення на всій території. Проголошувалися незалежність і рівноправність України у зовнішніх відносинах, а сама вона мала стати без'ядерною та позаблоковою державою. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла "Акт проголошення незалежності України".
Цією історичною постановою проголошувалася незалежність України як самостійної держави територія оголошувалася неподільною і недоторканною. В Україні віднині стали чинними тільки її закони. Було також прийнято рішення провести 1 грудня 1991 р. референдум з приводу підтримки постанови Верховної Ради від 24 серпня та про обрання президента України. Понад 90% тих, хто взяв участь у голосуванні, підтримали "Акт проголошення незалежності України". Тоді ж першим Президентом України було обрано голову Верховної Ради УРСР Леоніда Кравчука.
7-8 грудня 1991р. Б.Єльцин, Л.Кравчук і С.Шушкевич у Біловезькій пущі підписали угоду про денонсацію Союзного договору від 30 грудня 1922 р. Була підписана угода про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД), до якої 21 грудня 1991 р. в Алма-Аті приєдналися Казахстан, Азербайджан, Молдова, Узбекистан, Киргизія, Таджикистан та Туркменія, дещо пізніше - Грузія та Вірменія.

Необхідно врахувати також, що Україна не була новачком на міжнародній арені. Вона - одна з країн - співзасновниць ООН, брала активну участь у її роботі та діяльності ЮНЕСКО, МАГАТЕ, МОП, ВООЗ тощо. Дуже сприятливим фактором була цілісність території УРСР. Нарешті, слід врахувати також наявність реальної багатопартійності суспільства, зародження і утвердження нових підходів і розуміння плюралізму форм власності. Названі фактори робили природним і зрозумілим проголошення незалежності України. З 1991р. починається справді нова сторінка в історії міжнародних відносин України, коли вона стала швидко набирати політичного визнання у світі та інтенсивно налагоджувати дипломатичні відносини з багатьма країнами далекого зарубіжжя.
Вже наступного дня після референдуму 1 грудня 1991 р. про визнання нової держави заявили Канада і Польща, потім країни Балтії, Росія, Болгарія, Аргентина та ін. Уже до середини 90-х років Україну визнали майже всі країни - члени ООН, а 100 країн налагодили з нею дипломатичні відносини.

Головна ідея національної зовнішньої політики визначалася надбаннями світової міжнародної практики. Виходячи з цих принципів Україна заявила, що:

- налагоджуватиме відносини з державами світу на взаємовигідній основі, принципах невтручання у їх внутрішні справи, визнання обраного ними шляху соціально-політичного розвитку;

- Україна рішуче заявила про неприєднання до воєнних блоків.
Ці принципи лягли в основу схвалених Верховною Радою у липні 1993 р. "Основних напрямів зовнішньої політики України". Серед багатовекторних пріоритетів визначались участь держави у загальноєвропейському процесі та співробітництво з НАТО.

У листопаді 1994 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про приєднання України до "Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1 липня 1968р." Від позитивного вирішення цього питання залежало співробітництво України з європейськими організаціями та значною мірою хід світового процесу ядерного роззброєння. Як наслідок у вересні 1995 р. сесія Парламентської Асамблеї Ради Європи прийняла Україну до цієї організації.
Життєво важливими для України завжди були відносини з Росією. З0 травня 1997 р. у Києві сталася подія справді історичного значення - підписання широкомасштабного договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією та Україною. У договорі, підписаному Б. Єльциним та Л. Кучмою, зазначалося, що сторони визнають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів. Одночасно було розв'язано і дуже складну проблему базування Чорноморського флоту у Севастополі. Флот та його інфраструктура були поділені між двома державами.

Одним із важливих аспектів зовнішньополітичного курсу України було суттєве пожвавлення її відносин зі світовою українською діаспорою: представники різних поколінь, різних поглядів, вірувань одержали можливість вільно відвідувати Україну, а також: докладати певних зусиль для відродження національної культури, освіти, науки, сприяти поширенню міжнародного авторитету держави.

Україна сьогодні

Україна - сильна і амбітна держава. Настав час проявити український характер, довести і собі, і світові, що Україна – це країна-лідер.

На що ми мусимо спиратись в планах модернізації? В першу чергу, залишається незадіяним промислово-індустріальний і науковий потенціал нашої країни.

1) Українська держава має унікальне географічне розташування, що створює ідеальні умови для розміщення виробництв, орієнтованих як на ринки ЄС, так і країн євро-азійського регіону.

2) Наша країна володіє покладами рідкісних природних копалин, що створює прекрасні можливості для розвитку виробництв.

3) Україна є лідером по запасам чорнозему і має все необхідне для того, щоб вийти на позиції одного із аграрних лідерів сучасного світу.

4) Але головне - потужний людський капітал.

Не дивлячись на кризові процеси у вітчизняній освіті, ми все ще маємо розвинену систему підготовки професійних кадрів. Значний потенціал зберігає вітчизняна академічна та університетська наука. Є великий кадровий резерв освіченої та професійної трудової сили. Цей капітал створює реальні передумови для розвитку в нашій країні високоінтелектуальних виробництв та кластерів «економіки знань». Україна сьогодні потребує якісну нову модель економіки, в основі якої - висока продуктивність праці та ефективність виробництв, активні інвестиції у впровадження технологічних інновацій, сприятливий діловий клімат для підприємницької діяльності громадян.

- Економічні зрушення, розпочаті в минулому році, лише набирають обертів. Вже в цьому році в рамках програми реформ державна влада визначила 21 напрямок роботи. І кожен з цих напрямків має план реалізації, чітко окреслений в Національному плані дій, проект якого вже готовий до втілення. Водночас, амбітні цілі, які проголосили в 2010 році, потребують більш глибокого осмислення та нових акцентів економічної політики на довготривалу перспективу – як мінімум, до 2020 року. Основне довгострокове завдання, яке стоїть сьогодні перед нами — темпи і якість зростання конкурентоспроможності економіки, підвищення продуктивності праці. Необхідно визнати: сьогодні національна економіка залишається здебільшого неефективною, залежною від кон’юнктури на зовнішніх фінансових та товарних ринках. До цього часу у структурі вітчизняної промисловості зберігається домінування старих технологічних укладів та виробництва продукції з низькою доданою вартістю. Базові галузі надзвичайно витратні. Рівень енергоємності ВВП в Україні дотепер перевищує середні показники по СНД та майже втричі – економічно розвинених країн світу.

- З огляду на це 2011 рік має стати періодом побудови нової нормативно-правової бази захисту прав та інтересів інвесторів, впровадження сучасних механізмів промислової політики та надання державної підтримки високотехнологічним підприємствам та секторам економіки.

У Комітеті економічних реформ уряд визначив три важливих до цих пір незадіяних ресурсів розвитку:

1) Дерегуляція та стимулювання підприємницької ініціативи. За умови якісної та системної регуляторної реформи вже наступного року можемо розраховувати на вагомий ефект – додаткове зростання ВВП на 2% порівняно з минулим роком та збільшення бюджетних надходжень щонайменше на 6 млрд. гривень. Особлива увага – розвитку малого та середнього бізнесу.

2) Прискорення процесу приватизації. При раціональній організації процесу державний бюджет може щорічно додатково отримувати десятки мільярдів гривень. Водночас, прихід ефективного власника розблокує процес технічної та технологічної модернізації виробництв, дозволить підвищити продуктивність праці, а також сприятиме збільшенню доходів державного бюджету, за рахунок надходження додаткових податків.

3) Земля. На сьогодні мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення гальмує розвиток вітчизняного сільського господарства. Заборона робить неможливим створення ефективних сільськогосподарських підприємств на основі концентрації земельної власності. Відтак, заходи щодо запровадження регульованого ринку земель сільськогосподарського призначення слід розпочинати першочергово та невідкладно.

- Позаблоковість розглядається Україною як послідовна позиція захисту національних інтересів без участі у військових союзах, що створює необхідні можливості для розвитку партнерських, взаємовигідних стосунків із іншими державами та міжнародними організаціями за усіма напрямами. Зокрема, Україна буде продовжувати взаємодію з НАТО, реалізовувати спільні проекти з країнами ОБСЄ, ОДКБ, іншими регіональними безпековими структурами. Україна була і залишиться контрибутором миру і стабільності в глобальному вимірі та і надалі буде брати активну участь в миротворчій діяльності ООН. Вже понад рік Україна реалізовує якісно новий зовнішньополітичний курс, в основу якого покладена концепція національного прагматизму. Її базовими елементами стали позаблоковий вибір, ідеологічно нейтральна політика партнерства у відносинах з Росією та країнами СНД, з Європейським союзом, Сполученими Штатами, Туреччиною, Китаєм, країнами АСЕАН, іншими державами та регіональними об’єднаннями. Для України нормалізація відносин з Росією стала невід’ємною складовою її європейського вибору. У 2010 році уряд виконав важливу частину двостороннього порядку денного: відновили повноцінний діалог, економічне співробітництво і вийшли на нову формулу стратегічного партнерства України та Росії.

- відновили в короткий термін програму співробітництва з МВФ, яка була перервана внаслідок невиконання попереднім урядом своїх зобов’язань. Потреба у програмі з МВФ полягає не лише в необхідності позитивного сигналу для інвестора, а й в тому, що ми, успадкувавши від попередників величезні борги, які ставили Україну на межу банкрутства, мусимо тепер витягнути Україну з цієї прірви.

- вдалося повернути реальність проведення «Євро – 2012» в Україні.

Отже, Україна має стати країною-сучасником 21 століття, а не периферією і ресурсом для розвитку інших.