Ґендерна рівність в Україні: поняття, правові гарантії, реалізація

Реєстраційна служба 20.10.2023 Версія для друку

Термін «ґендер» – означає різні соціальні ролі, обов’язки та ідентичності жінок і чоловіків та співвідношення сил між жінками й чоловіками у певному суспільстві. Ґендерні ролі та ґендерні відносини у різних країнах і культурах відрізняються й можуть бути різними навіть у різних груп одного суспільства.

Термін «стать» стосується біологічних відмінностей між жінками і чоловіками.

Ґендерна рівність означає, що всі людські істоти мають свободу для розвитку своїх особистих здібностей та свободу вибору без обмежень, пов’язаних із жорстко закріпленими гендерними ролями. Тобто різна поведінка, прагнення та потреби жінок і чоловіків враховуються, оцінюються й підтримуються рівним чином. (Європейська Комісія, 2004)

Рівність не означає, що жінки та чоловіки стануть однаковими, але права, обовʼязки та можливості жінок і чоловіків не залежатимуть від того, народилися вони жінками чи чоловіками.

Рівність між жінками та чоловіками розглядається як питання прав людини та як необхідна умова і показник сталого людиноцентричного розвитку.

Гендерна рівність посідає центральне місце у системі прав людини та серед цінностей Організації Об’єднаних Націй (ООН). Одним із фундаментальних принципів Статуту ООН, який було прийнято світовими лідерами у 1945 році, є «рівні права чоловіків та жінок», а також захист та просування прав жінок, як відповідальність кожної держави.

Принцип гендерної рівності закріплений у Конституції України. Стаття 24 Конституції України закріплює рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя. Частина третя цієї статті безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок та чоловіків забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї тощо. Окрім цієї норми, гендерної рівності торкаються статті 21, 51 Конституції України.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується:

наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї;
спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг;
створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством;
правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Законом України від 12 листопада 2015 №785-VIII «Про внесення зміни до КЗпП щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації з правом Європейського Союзу» внесено зміни до статті 21 КЗпП «Рівність трудових прав громадян України», які діють з 26 листопада 2015 року.

Так, відповідно до статті 21 КЗпП «Рівність трудових прав громадян України» заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, статі та гендерної ідентичності, які пов’язані з характером роботи або умовами її виконання.

Крім того, законодавство з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків складається з Конституції України, Закону України від 08 вересня 2005 року № 2866-VI «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (далі – Закон № 2866) та інших нормативно-правових актів. Метою Закону є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №752-р від 12.08.2022 р. схвалено Державну стратегію забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року. Схвалення Державної стратегії забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2030 року зумовлено необхідністю забезпечення реалізації єдиної державної політики, спрямованої на досягнення рівних прав та рівних можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства

Євроінтеграційні прагнення України стали невід’ємними реаліями політичного сьогодення. Підписавши і ратифікувавши Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, Україна продемонструвала відданість демократичним європейським цінностям та взяла на себе зобов’язання «враховувати питання рівності між чоловіками і жінками при розробці та впровадженні законів, постанов, адміністративних положень, політики і заходів».

Забезпечення ґендерної рівності є серйозним ресурсом економічного та соціального розвитку та безпеки, який в Україні поки що використовується недостатньо.

Національна соціальна сервісна служба України, як центральний орган виконавчої влади, реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, зокрема, з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

До основних завдань Нацсоцслужби у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків належить:

участь у розробленні заходів, спрямованих на забезпечення рівності прав та можливостей жінок і чоловіків у всіх сферах життя суспільства;
підготовка пропозицій щодо формування Національного плану дій стосовно впровадження гендерної рівності;
узагальнення виконання державних програм з питань гендерної рівності;
здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контроль за дотриманням гендерної рівності під час вирішення кадрових питань у центральних і місцевих органах виконавчої влади;
організація навчання державних службовців з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
підготовка разом з іншими центральними органами виконавчої влади науково обґрунтовані пропозиції щодо забезпечення гендерної рівності;
організація в установленому порядку проведення наукових та експертних досліджень з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
проведення моніторингу та узагальнення результатів забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у різних сферах життя суспільства;
облік випадків дискримінації за ознакою статі, узагальнення інформації про такі випадки, внесення пропозицій щодо їх усунення;
вжиття заходів для скасування дискримінаційних норм, виявлених за результатами гендерно-правової експертизи законодавства.

Відповідальність за порушення законодавства про запобігання та протидію дискримінації

Відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, або до суду в порядку, визначеному законом. Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом, та інших осіб (ст.14).

Передбачено відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації, а саме: особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації. Порядок відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди визначається Цивільним кодексом України та іншими законами (ст. 15).

Також передбачено відповідальність за порушення законодавства про запобігання та протидію дискримінації, а саме: особи, винні в порушенні вимог законодавства про запобігання та протидію дискримінації, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність (ст. 16).