Чорна звістка знову прийшла у нашу громаду. 18 червня 2025 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Шевченко Перше Покровського району Донецької області, вірний військовій присязі загинув солдат Булавін Володимир Григорович. Йому було 47 років.

Володимир народився у 1978 році в селі Іванівка, у звичайній родині, де разом із ним росли сестра та брат. Тут минуло його дитинство, тут він закінчив Іванівську школу. Спокійний, добрий, уважний до інших — таким його знали земляки.

Після школи вступив до Мигійського професійного коледжу, де здобув фах ветеринарного спеціаліста. Любив тварин і добре знав свою справу. Працював у сільському господарстві, а згодом — у «Благодатненському птахопромі». Люди пам’ятають його як щирого й небайдужого, завжди готового допомогти.

Та найбільше його любили й чекали вдома. Він зустрів своє кохання, одружився, став батьком доньки та сина, а згодом — дідусем. Особливою радістю була онучка Єва, з якою він проводив час, грав у настільні ігри, радів її успіхам.

Коли прийшла повістка, Володимир без вагань став на захист України, залишивши вдома найдорожчих людей. Служив стрільцем стрілецького відділення. 14 червня 2025 року між ним і донькою сталася розмова, в якій Володимир побажав перемоги у змаганнях в Болгарії, до яких готувалася онука Єва. Проста, буденна розмова була останнім спілкуванням воїна з рідними… Через чотири дні, 18 червня Володимир зник безвісти… Майже рік родина жила сподіванням на диво, якого, на жаль, не сталося. Саме в цей день, 18 червня 2025 року Володимир Булавін загинув…

Церемонія прощання відбулася на площі Палацу культури «Енергетик». Труну воїна накрили державним прапором України, оркестр виконав Гімн України. Слова співчуття та підтримки родині висловили перший заступник міського голови Микола Покрова та начальник відділення ЦВС першого відділу Вознесенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки майор Андрій Чорний. Присутні вшанували пам’ять Героя хвилиною мовчання.

Після відспівування у греко-католицькій церкві шлях воїна пролягав до рідної Іванівки. Уздовж дороги стояли односельчани з прапорами, зустрічали земляка на колінах, устеляли дорогу квітами. Перед Домом культури також відбулося прощання. Слова співчуття родині висловив староста Ігор Латій.

Герой був похований на Алеї Славі Іванівського кладовища під троєкратний залп рушниць військових.

Володимир Булавін, який прожив світле, гідне, щире життя та до останнього подиху захищав свою країну, знайшов свій вічний спочинок неподалік від рідної домівки…

Вічна пам’ять захиснику України Володимиру Григоровичу Булавіну.