На Південноукраїнській АЕС понад 35% персоналу – жінки. Майже чотири сотні з них мають стаж роботи понад двадцять років, а дев’яносто працівниць обіймають керівні посади. Атомна енергетика традиційно вважається технічною галуззю і жінки на підприємстві трудяться не лише в лабораторіях чи адміністративних кабінетах. Вони керують транспортом, виконують складні інженерні завдання, ремонтують обладнання і навіть працюють токарками чи електрозварницями.

Один із прикладів – цех ремонтно-механічних майстерень енергоремонтного підрозділу ПАЕС. Саме тут метал проходить свій шлях від заготовок до деталей, які згодом стають частиною складних механізмів атомної електростанції.

За токарним верстатом працює Валерія Крамаренко. У професію вона прийшла випадково: після школи вступила до технікуму разом із подругою і навіть не здогадувалася, що робота з металом стане справою її життя. Сьогодні Валерія виготовляє невеликі, але важливі деталі – гвинти, шпильки, шайби та муфти, без яких неможлива робота обладнання. «Спочатку непросто – потрібно звикнути до рухомих механізмів станка, швидкості обертання патрона та гарячої стружки. Та з часом страх минає, з’являється досвід – і багато процесів виконуєш уже майже автоматично», – розповідає Валерія Крамаренко.

Ще один важливий етап підготовки деталей – термічна обробка металу. За цей процес у цеху відповідає термістка Олена Кузьменко. У спеціальних печах вона нагріває метал до температур від 300 до понад 800 градусів, після чого загартовує його у воді або маслі. Саме так деталі отримують необхідну твердість, міцність і здатність витримувати значні навантаження.

Робота терміста потребує точності, уважності та досвіду: від правильної температури, часу нагріву та способу охолодження залежить міцність майбутньої деталі. До цієї професії пані Олена прийшла вже працюючи на ПАЕС. Зацікавившись процесом загартування деталей, вона пройшла курси у навчально-тренувальному центрі підприємства та опанувала нову спеціальність. «Зараз багато чоловіків пішли захищати країну, тому жінкам теж доводиться більше брати на себе відповідальності й допомагати там, де це потрібно», – говорить Олена Кузьменко.

Не менш цікаву професію опанувала й Людмила Кулик – різальниця на пилах, ножівках та верстатах. За освітою вона інженер-теплоенергетик, однак свій трудовий шлях на Південноукраїнській АЕС розпочала прибиральницею. Спостерігаючи за роботою майстрів у цеху ремонтно-механічних майстерень, Людмила зацікавилася процесом обробки металу. Коли з’явилася можливість, вона пройшла навчання під керівництвом досвідченого наставника і стала різальницею. «8 березня для мене – це про сильну жінку, яка може все: підтримати, допомогти, підставити плече і навіть замінити чоловіка, якщо це потрібно», – говорить Людмила Кулик.

Начальник цеху ремонтно-механічних майстерень Микола Кузьменко переконаний: жінки давно стали невіддільною частиною технічних колективів і працюють не гірше за чоловіків. «Ніде ж не написано, що ця професія чоловіча чи жіноча. Якщо людина вміє працювати, проходить медогляд і має бажання – чому б і ні», – зазначає керівник.

У цеху ремонтно-механічних майстерень звикли оцінювати людей за їхньою роботою. І тут добре знають: у спільній справі важливий кожен фахівець. А 8 Березня – ще одна нагода подякувати жінкам колективу за їхню щоденну працю.