Місто провело в останню путь свого земляка — солдата Андрія Анатолійовича Лупана, який віддав життя за свободу та незалежність України.

Андрій народився та виріс у Південноукраїнську, у звичайній родині. Навчався у загальноосвітній школі № 1, де закінчив дев’ять класів. З дитинства він був тихим і добрим хлопцем, завжди готовим підставити плече. Особливо ніжно ставився до своїх молодших братів — умів розсмішити їх, обійняти, підтримати навіть тоді, коли сам був втомлений. Мама знала: на Андрія завжди можна покластися. Він допомагав по господарству, піклувався про дітей, робив усе спокійно й без скарг, аби ніхто не хвилювався.

Після школи працював на різних підприємствах міста. Жив скромно й чесно, не шукав легких доріг, не ховався від труднощів.

9 липня 2024 року Андрій став до лав Збройних сил України. Про своє місцеперебування повідомляв лише молодшому брату, щоб не турбувати маму. Щодня телефонував їй коротким: «Мамо, все добре». Ці дзвінки були для неї опорою. 6 грудня 2024 року вона бачила його востаннє — проводжала після відпустки. Андрій повернувся до частини, попередив, що кілька днів не буде на зв’язку, бо йде на завдання. А далі настала тиша…

З 11 грудня 2024 року стрілець-оператор 3-го відділення 1-го взводу 3-ї спеціальної роти військової частини солдат Андрій Лупан вважався зниклим безвісти. Більше року сім’я жила надією, щодня балансуючи між вірою в диво та болем очікування. Та нещодавно відкрилася страшна правда: Андрій загинув саме 11 грудня 2024 року.

Громада зібралася, щоб віддати шану своєму захисникові. Люди прийшли з квітами, зі сльозами й молитвами. Атмосфера була сповнена скорботи й вдячності: ми прощалися з героєм, який пожертвував власним життям заради України.

Вічна пам’ять і слава Герою, який виборював свободу і незалежність українського народу!