У молодості, коли маємо силу й енергію, ми майже не замислюємося над тим, якою може бути старість — особливо якщо вона сповнена болю, залежності та принижень з боку рідних людей.

Люди поважного віку часто мовчать: їм соромно говорити про фінансовий контроль, зневагу, нестачу ліків або навмисне позбавлення самостійності. Та вік не відбирає людської гідності.

Наш обов’язок — бути уважними й не залишатися осторонь, коли хтось поруч переживає страждання.

Що ми можемо зробити?

– Помітити: недоглянутість, страх, тривожність, зміни в поведінці чи документах – можуть бути ознаками насильства.

– Спитати: тихо й ненав’язливо, коли кривдника немає поруч. Іноді просте «Як ви, як Ваше здоров’я ?» відкриває шлях до чесної розмови – кривдників/ць таке рідко цікавить.

– Діяти: у разі загрози чи видимих наслідків — викликайте поліцію. Або звертайтесь на гарячі лінії з протидії насильству:

• Національна гаряча лінія з запобігання та протидії домашньому насильству.
• 116 123 Національна гаряча лінія в Україні для допомоги постраждалим від домашнього насильства - порадять, що робити далі і як допомогти.
• (05136) 55527, (098) 893 80 66 Управління соціального захисту населення Південноукраїнської міської ради.

Не відводьте погляд. Інколи проста людська увага здатна стати єдиною надією на порятунок.