Послуги домашніх працівників в Україні стають все більш популярними. Це й не дивно, адже в сучасному світі час — найцінніший ресурс, і багато хто прагне делегувати побутові справи, щоб присвятити себе роботі, родині або хобі. Проте, працевлаштування домашнього персоналу має свої особливості, які важливо враховувати як роботодавцям, так і самим працівникам.

У 2024 році Кодекс законів про працю України доповнений главою XI-А, присвяченою праці домашніх працівників. До цього моменту у законодавстві про працю України не існували поняття домашньої праці та домашніх працівників.

 Домашня праця – це робота, яка виконується на умовах трудового договору (контракту) з метою обслуговування домашнього господарства (сім'ї). Йдеться не просто про побутові послуги. Це — щоденна турбота:

Йдеться не про побутові послуги, а про щоденну турботу:

• допомогу з доглядом за дітьми;
• підтримку літніх людей;
• забезпечення комфорту в домі;
• водійські послуги;
• догляд за садом.

 Няні, доглядальниці, хатні помічники, водії та садівники – їх праця не помітна для суспільства, але має бути гідною і захищеною, як і будь яка інша праця.

Домашній працівник — це фізична особа, яка виконує домашню працю у межах трудових відносин з роботодавцем.

Домашня праця — це робота, яка виконується для домогосподарства за трудовим договором.

Не вважається домашньою працею робота для домогосподарства, яка здійснюється особою нерегулярно та не більше 40 годин на місяць.

З домашніми працівниками укладається трудовий договір, який є основним документом, що засвідчує виникнення, зміну та припинення трудових відносин та визначає права та обов’язки сторін, а також є підставою для допуску домашнього працівника до роботи після здійснення роботодавцем повідомлення центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, про прийняття домашнього працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір укладається в письмовій формі у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу і зберігаються у кожної із сторін.

Трудовий договір, укладений з домашнім працівником, обов’язково має містити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та адреси роботодавця і домашнього працівника;

2) місце роботи;

3) дату початку дії трудового договору, а в разі укладення строкового трудового договору - строк дії договору;

4) опис виду і характеру роботи у формі, достатній для розуміння особою без спеціальних фахових знань обсягу своїх трудових обов’язків;

5) умови оплати праці (її розмір, періодичність, строки виплати, спосіб розрахунку, оплата роботи в нічний та надурочний час, у вихідні, святкові та неробочі дні);

6) тривалість робочого часу і часу відпочинку, порядок залучення до надурочних робіт, роботи у вихідні, святкові та неробочі дні;

7) умови надання щорічної оплачуваної відпустки;

8) способи обміну інформацією.

Трудовий договір, укладений з домашнім працівником, може передбачати додаткові, крім передбачених законодавством, права, гарантії, соціально-побутові пільги та взаємні зобов’язання сторін.

Протягом строку дії трудового договору до нього можуть бути внесені зміни за згодою сторін. Зміни до трудового договору вносяться в письмовій формі.

Сторони самостійно вирішують питання щодо необхідності ведення первинної облікової документації та трудової книжки домашнього працівника.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування домашніх працівників здійснюється на засадах добровільності.

І найголовніше - кожен, хто працює, повинен відчувати повагу до своєї роботи.

За матеріалами Держпраці