Для дитини сім’я має бути безпечною територією, де вона відчуватиме себе комфортно і затишно, де панує любов і злагода, де може знайти захист від небезпек навколишнього світу. Але життя доводить, що реальна ситуація в сім’ї може бути іншою. Сім’я може бути і місцем, де розігруються невидимі, а іноді й видимі для оточуючих людські трагедії, місцем, де панує найжорстокіше насильство. Домашнє насильство дуже поширене, але ніколи не буває виправданим.

На жаль, в суспільстві переважає думка, що проблеми жорстокого поводження із членами сім'ї є внутрішньою проблемою цієї сім'ї і не потребує втручання суспільства, а тим більше держави. Але саме право на захист від насильства над особою, особливо в сім'ї, є одним із найголовніших прав громадян та дітей зокрема.

Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство.

Насильство в сім'ї дуже впливає на життя дітей і підлітків, на їх поведінку. Діти, які виховуються в сімях, в яких відбувається домашнє насильство, у шість разів частіше намагаються покінчити життя самогубством, 50% з них схильні до зловживань наркотиками та алкоголем.

Щоб визначити ступінь насильницьких дій, необхідно з'ясувати такі випадки насильства:

Фізичне насильство: хтось дитину штовхає, завдає болю ляпасами, стусанами, ударами кулаків; жбурляє предмети, загрожує зброєю або завдає ран; фізично перешкоджає при спробі вийти з дому; закриває ззовні дитину в помешканні; залишає одну в небезпечних місцях; відмовляється допомогти, коли дитина хвора; перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою; не дає заснути вночі;

Сексуальне насильство: поводяться з дитиною як з сексуальним об'єктом; змушують роздягатися проти її волі; змушують вступати в статевий акт проти волі дитини, ґвалтують її; здійснюють статевий акт з особливою жорстокістю; змушують вступати у статевий акт після побоїв; змушують дивитися і/або повторювати порнографічні дії.

Емоційна образа: постійно дитину принижують, кричать на неї та/або кривдять (наприклад, говорять, що вона занадто товста, худа, дурна і т.д.); ігнорують почуття дитини; висміюють її переконання; забороняють виходити на вулицю, гратися з однолітками; маніпулюють нею, використовуючи при цьому неправду й незгоду; кривдять її родичів і друзів або проганяють їх; критикують її, висміюють.

Економічне насилля: економічні утиски (не давати грошей), псування чи відбирання особистих речей; обмеження доступу до їжі.

Наслідки домашнього насильства для дітей:

Діти з сімей, у яких вчиняється насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія, вони переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки. Спостерігаючи за практикою насильства в сім'ї, діти доходять висновку, що насильство - це спосіб, яким дорослі вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття, думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров'ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей - жертв насильства  з'являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

Отже, дитина потребує соціально-правового захисту.

Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини,  її активності, повага до її особистості, визнання права дитини на власні почуття та особисту думку.

Як же захистити дитину? Хто повинен зупинити цикл знущань? Це можуть і повинні зробити матір та батько! Якщо кривдником є батько, то мати може захистити свою дитину і себе саму. Якщо кривдником є мати, то батько може перервати насильницькі стосунки і захистити дитину.

            Якщо Ви потерпаєте від насильства зі сторони членів сім'ї, не соромтесь, звертайтесь за допомогою:

102 – Національна поліція України

15-47 Урядова гаряча лінія

(05136) 5-88-11, (05136) 5-57-90 – служба у справах дітей Южноукраїнської міської ради