Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними группами.

Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. (статті 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Але, життя вносить свої корективи, і трапляється, що один із батьків, або навіть і обоє, з тих чи інших причин, не виконують покладених на них законом обов’язків. І тоді виникає питанням захисту права дитини на належне батьківське піклування та виховання.

Чинним законодавством України, зокрема, Сімейним кодексом України, Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що одним із способів захисту права дитини на належне батьківське піклування та виховання є позбавлення батька/матері батьківських прав. 

Стаття 164 Сімейного кодексу України встановлює вичерпні підстави для застосування крайнього заходу сімейно-правової відповідальності, як позбавлення батьківських прав:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до ч. 1 ст 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Справи про позбавлення батьківських прав розглядаються в порядку цивільного судочинства місцевими загальними судами за місцем проживання або місцем знаходження відповідача, тобто того із батьків, якого хочуть позбавити батьківських прав.

Але, перш ніж звернутись до відповідного суду із позовною заявою, потрібно встановити, що матір/батько свідомо порушує батьківські обов’язки, і таке порушення можливо підтвердити відповідними доказами.

Такими доказами, які можливо долучити до справи можуть бути: покази свідків, характеристика з місця проживання, акт обстеження умов проживання, довідка з лікарні про стан здоров’я дитини і хто з батьків дбає про її здоров’я, квитанції про придбання ліків для дитини, довідка з місця навчання дитини, інформація з державної виконавчої служби про наявність заборгованості зі сплати аліментів. Якщо дитина відвідує гуртки, то звідти можна долучити довідку про те, хто з батьків дбає про розвиток дитини та інше, адже перелік таких доказів не є вичерпним.

Окрему увагу необхідно звернути на те, що відповідно до вимог ч. 5 ст. 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом справи про позбавлення батьківських прав, обов’язковою є участь органу опіки та піклування, який подає до суду письмовий висновок щодо суті спору (висновок щодо доцільності або недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав). Але потрібно відмітити, що, суд може не погодитися з ним, якщо вважатиме, що він є недостатньо обґрунтованим чи суперечить інтересам дитини.

Що відбувається після позбавлення батьківських прав?

 Позбавлення батьківських прав  має не лише психологічні та соціальні наслідки, аще й правові. Відповідно до ч. 1 ст. 166 Сімейного кодексу України ті, кого позбавили батьківських прав: втрачають особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; перестають бути законним представником дитини; втрачають права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми; не можуть бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; не можуть одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); втрачають інші права, засновані на спорідненості з дитиною.      

Але, частина 2 ст. 166 Сімейного кодексу України встановлює, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Тому суд, при прийнятті рішення про позбавлення батьківських прав, одночасно приймає рішення і про стягнення аліментів на утримання дитини, якщо аліменти, ще не стягуються.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейно-правової відповідальності, яка покладається на одного або обох батьків у разі умисного ухилення від виконання встановленого законодавством обов’язку щодо виховання та утримання дитини.

Потрібно пам’ятати, що піклування, турбота про дитину, забезпечення її інтересів є основним обов’язком батьків!