В Україні триває Всеукраїнська акція «16 днів проти насильства», яка з 1991 року підтримується міжнародною спільнотою і проводиться з 25 листопада по 10 грудня.

6 грудня – день вшанування пам’яті студенток, розстріляних у Монреалі. Саме після трагічних подій цього дня, чоловіки Канади в 1991 році започаткували Білу Стрічку як символ активізму проти насильства над жінками та дітьми.

З початком «тихої революції» у Квебеку у 1960-х роках жінки почали відігравати значимішу роль у житті суспільства. Велику роль у заохоченні жінок займатися нетрадиційними для них професіями відігравав рух фемінізму. У 1970-х та 1980-х роках багато жінок поступало у технічні ВУЗи Монреалю та Канади. Система заохочень для жінок у коледжах та університетах викликала незадоволення у незначної частини чоловіків. Саме до цієї категорії незадоволених належав 25-річний Марк Лепін, який звинувачував фемінізм та жінок у своїх життєвих негараздах та неможливості потрапити до Політехнічної школи Монреалю.

6 грудня 1989 року Марк, озброєний самозарядним карабіном Ruger Mini-14 та мисливським ножем проник у політехнічну школу Монреаля, де розстріляв 14 студенток і поранив 13 інших, після чого вчинив самогубство. Він відкривав вогонь винятково по жінках і в передсмертній записці звинуватив феміністок у тому, що вони нібито зруйнували його життя. Цей теракт викликав значний резонанс у канадському суспільстві, спричинив посилення контролю за вогнепальною зброєю у країні і загострив увагу на проблемі насильства проти жінок.

Відповідно до Індексу ґендерної нерівності 2016 року, Україна у світовому масштабі визнана найгіршою для жінок країною в Європі, поряд з Туреччиною, В’єтнамом, Аргентиною та Монголією. Визнаними проблемами є: низька представленість жінок у владі, розрив у оплаті праці чоловіків і жінок (за статистичними даними становить більше 20%), наявна ґендерна сегрегація професійної зайнятості, поширеними є випадки сексизму в рекламі, образливих, таких, що базуються на патріархальній моделі суспільства, висловлювань щодо жінок від публічних осіб, у тому числі представників державної влади; традиційним залишається покладення переважно на жінок турботи про дітей та інших членів родини, які потребують сторонньої допомоги, виконання домашньої роботи.

Криза, яку ми переживаємо сьогодні через пандемію COVID-19, висвітлила надзвичайно важливу роль, яку відіграють жінки, що знаходяться на «передовій» боротьби з коронавірусною інфекцією як працівниці медичної та соціальної сфер, адже саме жінки становлять переважну більшість персоналу медичних і соціальних установ: їхня частка у сфері охорони здоров’я та надання соціальної допомоги дорівнює 83,1%. У більшості сфер, які передбачають безпосередній контакт зі споживачами послуг, залучені жінки. У ситуації пандемії вони більше наражаються на небезпеку зараження. Жінки залучені у сфері громадського харчування та інших важливих для підтримання життя сферах (це харчова промисловість, торгівля, банківська система, фармацевтика тощо). Так, у сфері тимчасового розміщування й організації харчування працює 67,3% жінок, у фінансовій і страховій діяльності – 71,9% жінок, у сфері державного управління та оборони й обов’язкового державного соціального страхування працює 67,5% жінок.

Захист прав жінок на сьогодні є об’єктивною необхідністю, оскільки немає жодної держави, де б не існувало хоча б одного з виявів порушення прав жінок. Часто згадки про права жінок викликають неабияку ворожість з боку суспільства, неприйняття будь-яких пропозицій та інформації, а проте, навіть саме визнання існування явища прав жінок та наявності їх масових порушень, зняття неприязні і ворожості до її розгляду уже свідчитиме про зміну соціального мислення, культури і свідомості.

«Якщо треба добре сказати - треба покликати чоловіка. Якщо треба зробити - треба покликати жінку". Це відомий вислів Маргарет Тетчер. І це не про протидію, це про те, що тільки у взаємодії чоловіків та жінок можна досягти великих успіхів.