«Пізнай свій край… себе, свій рід, свій народ, свою землю – і ти побачиш шлях у життя. Шлях, на якому найповніше розкриються твої здібності. Ти даси йому продовження, вторувавши стежину, із тієї стежини вже рушили у життя твої нащадки. І також будеш ти».  Г. Сковорода

Розпочинаємо рубрику «Ні дня без Героя Незалежної України». Вкрай важливо розмову про самоідентичність необхідно починати з вивчення, осмислення історії та культури нашої країни. Саме вони є свідченням, що ми – одна нація, зі своєю територією та героями. Символічно, що розпочнемо знайомство з видатними українськими постатями саме у серпні, саме у місяць,  коли наша держава буде відзначати свій День Незалежності.

З-поміж багатьох козацьких ватажків раннього періоду козацької історії чи не найбільшою славою вкрив себе князь Дмитро Вишневецький ( 1517-1564), що походив з роду князів Гедиміновичів і який на початку 1550-х років заснував замок на острові Мала Хортиця, згуртував навколо нього козаків і цим поклав початок Запорізької Січі. Саме тому його вважають першим козацьким гетьманом.

З 1551 року він – староста канівський та черкаський. Вишневецький був першим, хто вирішив покласти край турецькому й татарському пануванню в південних степах України. Зібравши під своєю орудою чимале військо, він організував сміливі походи в Крим, громив турецькі фортеці на Чорному морі. Але гетьмана зрадили й відправили до турецького султана. За народними переказами, султан придумав для гетьмана мученицьку смерть: його зачепили гаком за ребро і чекали, що він благатиме, аби його зняли. Та ні благання, ні стогін не злетіли з його вуст. 

На пам’ятнику нашому герою, відкритому 1999 року у Запоріжжі, на острові Хортиця, викарбувано: “Дмитро Вишневецький (Байда) (1517-1563). Один з перших козацьких гетьманів України, який в 1554-1555 роках збудував на Малій Хортиці фортецю, започаткувавши Запорозьку Січ”. Зрештою, і малиновий прапор козацтва – данина пам’яті про гетьмана Вишневецького. Бо особистий штандарт князя – срібний хрест і золоті півмісяць та зірка на малиновому полі, – під яким запорожці ходили разом з ним у перші походи проти степової орди, передався в майбутньому на знамена Запорозької вольниці.

За підмогою – до Роксолани?

Влітку  1553-го Вишневецький несподівано покидає Малу Хортицю й з усім своїм військом йде у Константинополь, до самого султана Сулеймана I. Історики й досі сперечаються про мотиви цього вчинку: чи то, не маючи достатньої підтримки від короля, намагався у такий спосіб справити на нього відповідне враження, чи то прагнув налагодити добрі стосунки з султаном, щоб через того здобути вплив на кримського хана. Припускають, що його безпечному перебуванню у столиці османів сприяла кохана дружина султана Роксолана, завдяки якій на той час вдалося призупинити напади татар і турків на українські землі. 

Створюючи організовану збройну силу там, де схрещувалися мусульманський та християнський світи, Вишневецький першим усвідомив: беручи під контроль Північне Причорномор’я, він не лише започатковує відродження української держави, але й застереже її від грізної небезпеки, спричиненої сусідством з могутнім Кримським ханством, якому протегувала надзвичайно сильна Османська Порта. Тож поїздку Вишневецького до Константинополя та зустріч із самим султаном можна вважати першим виходом українського козацтва на арену міжнародних відносин.