Панічна атака – раптовий приступ сильного страху без видимої причини. Це не обовʼязково жах перед реальною небезпекою, коли є загроза життю чи здоровʼю – вона може статися з будь-ким, будь-де і будь-коли. 

Напади паніки мають різні прояви й іноді можуть нагадувати серцевий напад:

• пришвидшення серцебиття, 
• тремтіння кінцівок чи усього тіла, 
• задишка або утруднене дихання,
• спазми в животі або нудота,
• біль у грудях,
• головний біль,
• запаморочення, 
• озноб або жар,
• сильне потовиділення,
• оніміння тощо.

Якщо ви спостерігаєте у дитини такі симптоми у поєднанні зі станом переляку, втратою контролю над тілом і думками, спробуйте перевести її увагу на щось конкретне, що відбувається в цей момент. 

Хибна стратегія

Не має сенсу звертатися до дитини, яка відчуває панічну атаку, з проханням заспокоїтися, не боятися: фрази на кшталт «Не бійся» і  «Заспокойся» не спрацюють. У такому стані дитина вас просто не почує або не зрозуміє сенсу умовлянь. 

Краще, звернувшись на імʼя до дитини, скажіть: «Я бачу, що ти наляканий/а, але я поруч і допоможу тобі з цим впоратися». 

Так само не варто знецінювати емоції та страх дитини. «Нічого страшного не сталося», «Не варто так переживати» – невдала підтримка. 

Натомість визнайте почуття дитини й спробуйте перевести її увагу на щось реальне, конкретне. 

Гарна стратегія

У своїй брошурі «Стресостійке дитинознавство» психологиня Світлана Ройз радить діяти за таким сценарієм:

1. Увага: зверніться до дитини на імʼя, попросіть назвати або повторити ваше; спробуйте зустрітися поглядом, попросіть подивитися на вас і кивнути, що бачить вас.
2. Дихання: добре, якщо дитина обійме себе, схрестивши й трохи стиснувши руки на грудині, і буде так повільно дихати, відчуваючи як рухаються ребра. попросіть зробити кілька глибоких вдихів і видихів. Попросіть зробити кілька глибоких вдихів і видихів, а далі дихати повільно, з довгим видихом, наче задуваємо свічки на торті.  Можна зробити повороти тулубом, наче скручуємося.
3. Тремтіння: якщо дитина тремтить, попросіть її потрусити руками, мов струшує воду з долонь, а потім – усім тілом, немов мокрий собака, який струшує з себе воду. Також можна спробувати напружити м’язи ще сильніше, а потім потягнутись – і «розтанути», мов сніговик.
4. Тактильний контакт: з дозволу дитини – міцно обійміть або стисніть руку, розітріть тіло.
5. Зосередження на реальності: попросіть сказати, що він/вона чує, бачить, які запахи і смаки відчуває. Або запропонуйте описати якийсь навколишній предмет в найдрібніших подробицях чи порахувати, скільки людей у зеленому (червоному).
6. «Заземлення»: попросіть подивитися на свої ноги, зробити перекати стопою, зігнути та розігнути пальці стоп або спертися спиною та/або сідницями на нерухому опору.
7. Дія: дати воду, щоб дитина сама розкрутила пляшку, попила.
8. Фіксація результату: обовʼязково проговоріть, що страх минув, відновіть хронологію і підсумуйте, що зараз все добре. 

«Словничок» батьків під час спілкування з дитиною, у якої панічна атака

Під час панічної атаки у дитини говоріть з нею спокійно і впевнено, звертайтеся на імʼя, використовуйте максимально короткі, чіткі фрази. Наприклад, можна скористатися наступними варіантами: 

• Ти мене бачиш? Кивни.
• Мене звати… / Як мене звати?
• Як тебе звати?
• Я тобі допоможу.
• Дихай зі мною.
• Куди ти йшов, що робив, що ти почув/побачив (важливо відновити ланцюжок подій)?
• Нині все закінчилося, зараз ти в безпеці.
• Було дуже складно, але ти впорався/впоралася.

Панічні атаки не є небезпечними для здоровʼя та життя людини, але вони можуть бути симптомом інших психічних розладів. Тому, якщо вони повторюватимуться, варто звернутися до лікаря (педіатра, сімейного лікаря або прихіатра).

За попередніми прогнозами МОЗ, через вплив війни психологічної підтримки потребуватимуть близько 15 млн українців, серед яких і діти. Щоб допомогти українцям подолати стрес і тривожність, пов'язані з війною, пережити наслідки травматичних подій перша леді України Олена Зеленська, Міністерство охорони здоров’я України разом із партнерами працюють над Національною програмою психічного здоров’я та психосоціальної підтримки.

Довідка: Світлана Ройз – дитяча, сімейна психологиня-практик із 20-річним досвідом, керівниця психологічної студії, авторка книг, освітніх проєктів і курсів з дитячої та сімейної психології для батьків, педагогів, медиків, психологів.