Державна реєстрація смерті іноземців та осіб без громадянства провадиться на загальних підставах із дотриманням вимог чинного законодавства України.

Для державної реєстрації смерті подаються заява, документ, який підтверджує факт смерті, а також паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства заявника, разом з його перекладом на українську мову засвідченим нотаріально, посвідка на постійне чи тимчасове проживання.

До документів, які підтверджують факт смерті, іноземців та осіб без громадянства належать:

а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024;

б)  фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024;

в) рішення суду про оголошення особи померлою;

г) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;

ґ) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Заява про державну реєстрацію смерті  подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті чи виявлення трупа, а в разі неможливості одержання лікарського свідоцтва про смерть, фельдшерської довідки про смерть – не пізніше п'яти днів.

Ненадання паспортного документа померлого іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства померлого унеможливлює внесення до актового запису про смерть відомостей про громадянство померлої особи.

При державній реєстрації смерті іноземців та осіб без громадянства при пред’явленні паспортного документа померлого іноземця, паспортний документ померлого невідкладно (в день проведення державної реєстрації смерті) надсилаються до відділу державної реєстрації актів цивільного стану управління державної реєстрації Головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі для подальшого направлення їх до Міністерства закордонних справ України або повертаються особі, яка супроводжує тіло померлої особи.

У разі пред’явлення посвідки на тимчасове/постійне проживання в Україні, даний документ вилучається та разом з паспортами громадян України, зданими у зв'язку з державною реєстрацією смерті, передається до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцезнаходженням відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Після проведення державної реєстрації смерті видається свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання.

Також органи  державної  реєстрації  актів  цивільного  стану
повідомляють компетентні органи іноземних держав, з якими Україною  укладено  договори  про  правову  допомогу  і  правові відносини у цивільних і  сімейних  справах,  повідомляють про  державну  реєстрацію  смерті громадян   таких  держав,  якщо  правилами  договорів  передбачено надання зазначених відомостей. На виконання вимог ст.ст.16 Договору між Україною та Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13.12.1993 р., ст. 16 Договору між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993 р., ст. 17 Договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах від 23.05.1995 р. відділ державної реєстрації актів цивільного стану, що зареєстрував смерть громадянин відповідної іноземної держави, зобов’язаний невідкладно направити копію актового запису про смерть до компетентного органу іноземної держави через відділ ДРАЦС УДР.

Україною укладено ряд консульських конвенцій з іноземними державами, відповідно до яких сторони у двосторонньому порядку зобов’язуються повідомляти через компетентні органи держави перебування консульські установи про реєстрацію смерті громадян акредитуючої держави. До таких держав належать:

1. Республіка Польща (Конвенція від 08.09.1991 р.);

2. Румунія (Конвенція від 03.09.1992 р.);

3. Китайська Народна Республіка (Конвенція від 31.10.1992 р.);

4. Російська Федерація (Конвенція від 15.01.1993 р.);

5. Корейська Народно-Демократична Республіка (Конвенція від 08.06.1994 р.);

6. Соціалістична Республіка В’єтнам (Конвенція від 08.06.1994 р.);

7. Республіка Молдова (Конвенція від 29.08.1995 р.);

8. Республіка Болгарія (Конвенція від 24.07.1996 р.);

9. Грузія (Конвенція від 14.02.1997 р.);

10. Республіка Туркменістан (Конвенція від 29.01.1998 р.);

11. Республіка Узбекистан (Конвенція від 19.02.1998 р.);

12. Турецька Республіка (Конвенція від 21.05.1998 р.);

13. Республіка Куба (Конвенція від 23.09.2002 р.);

14. Республіка Македонія (Конвенція від 10.04.2000 р.);

15. Італійська Республіка (Конвенція від 23.12.2003 р.);

16. Республіка Білорусь (Конвенція від 20.01.2009 р.);

17. Сирійська Арабська Республіка (Конвенція від 03.12.2010 р.).