Право людей з інвалідністю на працю закріплено у Конституції України та низці законодавчих актів, якими встановлено певні вимоги до застосування праці інвалідів.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі – Закон) інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.

Порядок та умови встановлення інвалідності регулюються Постановою КМУ від 03.12.2009 №1317. У відповідності до даної Постанови, інвалідність встановлюється шляхом проведення медико-соціальної експертизи (МСЕК) з метою виявлення ступеню обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.  

Відповідно до п.6 даної Постанови та ст.5 Закону висновки МСЕК, визначені в індивідуальній програмі реабілітації інваліда (ІПР), обов'язкові для виконання державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

За результатами огляду МСЕК особі видається:

- довідка встановленого зразка із зазначенням групи інвалідності;

- індивідуальна програма реабілітації.

Ці документи підтверджують інвалідність при працевлаштуванні і надають працівникові-інваліду та його роботодавцеві певні пільги, права і обов'язки, передбачені чинним законодавством.

Працевлаштування інвалідів – це обов'язок роботодавців.

Низкою законів України, у тому числі Кодексом законів про працю, Законом «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та іншими, роботодавці не тільки зобов'язані створювати для працевлаштування інвалідів робочі місця, у тому числі спеціальні, але й забезпечити безпеку праці, створювати для них умови праці у відповідності до рекомендацій ІПР, забезпечувати інші соціально-економічні гарантії. Підбір робочого місця для інваліда повинен здійснюватися роботодавцем з урахуванням рекомендацій МСЕК, зазначених в індивідуальній програмі реабілітації інваліда. Також, у передбачених законодавством випадках роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію працюючого інваліда відповідно до медичних рекомендацій (ст. 172 КЗпПУ).

Право інвалідів на працю, у тому числі з умовою виконання роботи вдома, закріплене ст.18 Закону. Працевлаштування здійснюється шляхом безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців або до державної служби зайнятості.

Згідно зі ст.19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства самостійно здійснюють розрахунок кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів. Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством відповідної кількості інвалідів, для яких це місце роботи є основним, тобто на підприємстві зберігаються їхні трудові книжки та до них внесені відповідні записи про прийом на роботу. Таким чином, не можуть бути зарахованими до виконання нормативу інваліди, які працюють за сумісництвом або залучені до виконання робіт за цивільно-правовими угодами (договорами підряду).

Чинне законодавство визначає особливості трудових відносин із працівниками з інвалідністю. Зокрема, забороняється укладання трудового договору з інвалідом, якщо робота за висновком МСЕК йому протипоказана (ст.24 КЗпПУ). До уваги не береться навіть згода самого працівника виконувати цю роботу.

Слід також пам'ятати, що відповідно до ч.3 ст.17 Закону відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком МСЕК стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

При прийнятті інваліда, направленого на роботу відповідно до рекомендації МСЕК, забороняється встановлювати для нього випробувальний термін  (ст.26 КЗпПУ).

Робота інвалідів у нічний час, залучення їх до надурочних робіт допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям         (ст.55, 63, 172КЗпПУ).

На прохання працівника-інваліда або за вимогами його індивідуальної програми реабілітації роботодавець зобов'язаний встановити йому неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці (ст.172 КЗпПУ).

Працівникам-інвалідам І і ІІ груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам ІІІ групи – 26 календарних днів          (ст. 6 Закону України «Про відпустки»). Також, відповідно до ст.10 цього Закону, у перший рік роботи на підприємстві працівник-інвалід має право за своїм бажанням одержати щорічну відпустку повної тривалості в зручний для нього час до настання шестимісячного терміну безперервної роботи. Крім щорічної основної відпустки, працівник-інвалід, за бажанням, може взяти додаткову відпустку без збереження заробітної плати тривалістю: для інвалідів І і ІІ групи – до 60 календарних днів щорічно, для інвалідів ІІІ групи – до 30 календарних днів щорічно (ст. 25 Закону України «Про відпустки»).

У випадку скорочення чисельності або штату працівників інваліди війни та працівники-інваліди, які дістали на цьому підприємстві трудове каліцтво або професійне захворювання, мають переважне право залишитись на роботі при рівній з іншими працівниками продуктивності праці й кваліфікації (ст.42 КЗпПУ).

Строковий трудовий договір підлягає достроковому розірванню на вимогу інваліда, якщо стан його здоров'я перешкоджає виконанню роботи за цим договором (ст.39КЗпПУ).

Інваліди можуть залучатись до оплачуваних громадських робіт за їх згодою (ст.18 Закону).

Державна служба зайнятості пропонує роботодавцям співпрацю з метою забезпечення гарантій зайнятості людей з інвалідністю у напрямку їх працевлаштування та укомплектування нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Центри зайнятості всебічно сприяють укомплектуванню робочих місць для працевлаштування інвалідів з числа безробітних громадян та осіб, які перебувають на обліку у центрах зайнятості. Крім того, у разі працевлаштування безробітних осіб з числа інвалідів на нові робочі місця, відповідно до ст.26, 27 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці можуть отримати компенсаційні виплати з Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та Фонду соціального захисту інвалідів. Компенсація у розмірі єдиного внеску виплачується роботодавцю щомісячно протягом одного року з дня працевлаштування особи за умови збереження її зайнятості упродовж 2-х років.